Стоїмо між двох світів і двох систем, тож ми постійно в стані вибору. До того ж, той вибір не може бути однозначний і на всі часи. Були періоди в історії, коли поляки були нашими найбільшими ворогами, а зараз, вони наші найбільші побратими. Але часи міняються, міняються вподобання. Хтось в більшості, хтось в меншості, але терпіння не полишало нас ніколи. Нас вбивали, катували, знущалися, а ми тільки вперто дивилися ворогові в лице викликаючи в нього огиду і повагу.
Хоча нам і на ворогів не завжди щастило. Бачимо, що ті вороги, яких маємо зараз не поважають своїх ворогів, їхній потенціал та можливості. Це дуже самовпевнено, коли вони мають силу, але коли її не стане, то не стане і їх. Тож, як бачимо, вони про це не дуже задумуються.
Без перебільшення, ми були є і залишаємося однією з найбільш моралізованих та демократизованих країн. Я говорю про нашу країну, бо основа країни - це її народ. Нещодавно ті, хто хотів повбивати всіх чиновників і детально описував, як це зробити, тепер кажуть, що їх треба любити. Всі кажуть, що мусимо стояти мирно і мирно перемогти. Отець Михайло Димид нагадував, що "ми боремося зі злом, а не зі злими людьми". Я згоден. Але мусимо чітко дати собі відповідь, що "так жить нельзя".
Ми не можемо змиритися з вбитими, пораненими і любити ближнього (навіть беркутівця, як самого себе). Видно не вистачає ще мені глибини розуміння Святого Писання, бо події, які відбуваються останнім часом дезорієнтують та спонукають до реальних і кардинальних дій.
В мене не знаходиться слів, але є чітка думка в голові і розуміння, де я потрібний і знаю, що буду робити. Все вирішать ці дні. Терпінню настає кінець. Народ вичерпав бездонну криницю народного терпіння і хоче їхньої відповіді за все. Немає нічого страшнішого за народну помсту. Хто не знає, що це таке, то нехай подивиться відео зі страти Ніколае Чаушеску і його розстріл, або почитає про смерть Беніто Мусоліні.
Переговори нічого не дадуть, вони напрацювали собі на електричний стілець і введення смертної кари у винятковому випадку. Вони зайшли у нашу хату і спалили її зсередини. Питання в тому, чи ми залишимося в тій хаті горіти, чи підемо палити їхню стайню?
Михайло Жванецький завершить мою статтю: "Нашу жизнь характеризует одна фраза: «Так больше жить нельзя!»...Наш человек эту фразу слышал и триста лет тому назад, двести, сто и, наконец, семьдесят лет назад сделал так, как ему советовали, ибо так больше жить нельзя... С тех пор слышит эту фразу каждый день...Тут соберут, там потеряют. В магазинах нет, на складе есть – на случай войны. Тогда давайте воевать поскорей, а то оно все испортится. И что в мире никто мороженое мясо не ест, только мы и звери в зоопарке, хотя звери именно не едят, только мы. Вот я и думаю, а может, нас для примера держат. Весь мир смотрит и пальцем показывает: – Видите, дети, так жить нельзя!".
