В світлі всіх останніх подій, що пов'язані і з Майданом, і з конфліктом в Криму дуже яскраво вимальовуються сторони добра і сторони зла. Якщо ми звикли до того, що ми кажемо, що "у всьому винні москалі", то ніхто в принципі особливо і не здивувався, коли вони сунулися в Крим. Ба більше, багато хто сприйняв це, як належне, тобто як природній процес, що рано, чи пізно мав відбутися. Я не скажу, що був незрячим (в переносному сенсі, бо в прямому я таким є), тому теж бачив чим це закінчиться, але в конфлікті у Криму, Україна вирішила не дуже заморочуватися вирішенням територіальних проблем реальними діями - маю на увазі збройними чи ще якимись, бо всі чітко знали і розуміли, що жоден дипломатичний тиск не допоможе повернути нашу територію.
З таким ритмом дій, можемо побачити, що рано чи пізно, економічний тиск на Росію буде послаблено, бо "Бог казав прощати", Європа залежна від російського газу і все таке. Єдине, що мене зараз турбує - це відсутність реальних дій з боку нашої держави. Не кажу про владу, а про всіх нас.
Європа нам третій раз дає шанс нормально і за своїм зразком побудувати свою державу і дає до цього всі поштовхи, а, що для нас важливо - матеріальні. Народ більше виступає засобом (як і в усі роки) для виділення цього матеріального поштовху. Перший шанс в нас був в 1991 році, коли нам весь світ дав можливість самоствердитися серед них. Україна цим ніби скористалася і застановилася серед інших країн не йдучи вперед ані технологічно, ані економічно, ані політично. Наступний шанс ми отримали в 2004 році, коли Європа нам повірила, що ми побудуємо нормальну демократію і дала нам фінансові вливання. Розпихали по кишенях, розграбували, дещо пустили на змазування бюджетного механізму, щоб просто він крутився, не кажучи про ефективний і повний хід. Зараз, коли ми маємо сотні жертв, жертви духовні, моральні страждання кожного, хто переживає за свою державу, відчуваю, що це наш останній шанс, аби не те, що йти вперед, а просто запустити механізм нормальної роботи і структуризувати діяльність нашої держави. Щоб всі громадяни були об'єднані однією метою, незалежно від того влада це, чи простий народ. Щоб всі знали, куди ми рухатимемося завтра. Впевнене завтра - це наше все. Нехай навіть прем'єр-міністр, чи інший "перець" виступає по телевізору звечора і каже, що ми маємо робити завтра. І щоб всі побачили, що завтра настає не лише, коли сходить сонце, а коли є результат праці за день попередній.
Нещодавно я задумався над тим, чому Європа так "морозиться" від України. Ну по-перше, ми найбільше країна територіально Східної Європи. По-друге, 45 мільйонів - це не коники. По-третє, це прогнила владна система, де гроші зникають, як в чорній дірі, і на жаль (сумно таке констатувати), але всі державотворчі процеси в нас зводилися до одного - викачати з партнерів гроші. Таким був результат революції 2004-го, періоду правління Януковича і побачимо, що буде зараз. Це питання скоріше ментальності влади, а вона ще довго не зміниться, тому висуваю гіпотезу, що на людському горі і далі просто вони будуть робити собі статки. І Європа буде давати нам кошти, наївно думаючи, що ми їх витратимо в повному обсязі (!) на ремонт доріг чи на будівництво чогось, не вкравши ні копійки. Наївні...Як мені шкода їхньої цивілізованої довіри.
Не хочу розчаровуватися в нас, але, як би ми не казали, що народ вирішує все, гроші ділять там, "на горі" і ми не можемо поки що за цим слідкувати всебічно. І просто настане той день, коли нам ніхто не повірить і грошей ніхто не дасть. І тоді кожен з нас буде відривати від серця останню копійку і буде робити втричі важчу роботу, бо знатиме, що там саме його копійка. Бо коли маємо, не цінуємо, а цінуємо, коли не маємо.
Таких спроб, таких потуг, таких жертв не мав жоден народ. І з жодним народом так не панькалися. Тому або ми всі візьмемося до роботи і через 10 років, працюючи кожного дня і хотячи цього всі будемо жити краще, або краще одразу "лишитися того роверка". Бо брати гроші і не показувати результату - це можливо при фінансових махінаціях з якимось підприємством, яке може змінити назву чи оголосити себе банкрутом, але таке неможливо в 45-мільйонній країні. Тому, коли ми кажемо, що "нас до цього довели москалі", то давайте зробимо фотографію і через 10 років зрівняємо і скажемо собі, чи москалі в тому винні, чи просто ми не захотіли цього виправити!? Відповідь крім нас самих ніхто не дасть.
