Давно я не дописував нічого до блогосфери, бо якось навіть попри бурхливі події, що зумовили народні хвилювання, вважаю, що належу до категорії "співчутливих", але аж ніяк не активних. І зараз спробую пояснити чому. В попередній своїх дописах я пробував розкрити якісь наші українські ментальні недоліки, але зараз, коли, здавалось би їх не мало би бути видно (бо всі мають бути за одно), вони "вилазять" назовні: наша доброта з наївністю в поєднанні з розгубленістю і, подекуди, агресивністю.
Саме такі запитання, які є в заголовку моєї статті задає зараз собі кожен українець, бо невіданість того, що робиться, куди йти, що робити і хто правий вже відносить нас до категорії думаючих європейців, бо рано, чи пізно з такими питаннями стикається кожен. Проте, останні події на Євромайдані вносять особливу актуальність цих питань сьогодні, бо в тисячах тих, хто стоїть на Майданах тепер закралася розгубленість: "А чи не кинули нас, бува, знову?!".
В той час, коли я побачив, що народ піднімається для якогось поступу, мене одразу зацікавило, а хто ж встане на броньовик і поведе народ до бою з палицями і камінням, не боячись ані куль, ані гумових кийків. Хоч в 2004 я був ще зовсім юний, але коли в пізніші роки я побачив провал "ідеалів Майдану", я сказав собі: "Ану почекай-почекай, зараз щось має бути". І ці події не змусили себе чекати.
Початок Євромайдану, як і будь-яких
революційних демократичних зрушень, був дуже романтичним. Вже котрий рік підряд, опозиція апелювала до нашої національної свідомості, і здавалося, що то народ просто ліниться і не хоче знову брати до рук смолоскипи і вила, але українці "психонули" і з обережністю (щоб знову не "кинули") потихеньку почали точити бартки і діставати з шафи ґвера, типу, "покажемо їм всім чого ми варті". А ми насправді безцінні, тільки дуже наївні. Заклик лікаря Хауса про те, що "еврібаді лайс", здається відійшов разом з його восьмим сезоном, але світ настільки злий, що це дійсно так і не вартує про це забувати. Перші мітинги народу були незначними, але коли почало бастувати студентство в значній кількості, то тут вже підтягнулося і старше покоління. З перших днів бастування, я побачив різку різницю між романтикою 2004-го та 2013-го, оскільки в останньому вона була присутня в тих, хто 2004-го не знає або не пам'ятає. Народний гнів десь раз років в 4-5 вибухає і на то і є психологія людська. До прикладу в Італії чи Греції, люди куди більш нервові, бо для них протест - це вже природнє середовище. Але різницею між ними і нами є те, що до них деколи прислухаються. Єдине, що вартує пам'ятати всім нам - це там, що українська влада на український народ клала дуже велику купу, тому що вони не вірять, що народ може вдатися до радикальних та організованих дій. Наголошую, радикальних (!). Те, що зараз відбувається на Майдані - це лише початок радикальних дій, оскільки злочинний режим Януковича - це осучаснений радянсько-кравчуківсько-кучмівський пережиток. Це як чиряк, корінь якого захований дуже глибоко і лише дуже дорога операція, наслідком якої може бути смерть або життя, може допомогти, але якщо на неї наважитися.
З Януковичем відійшла би у вічність ціла епоха, оскільки з приходом Ющенка ми думали, що прийдуть європейські цінності, європейські ціни і європейська спільнота, одначе ж ні. Не стало ані Ющенка, ані цінностей, а спільнота нам може лише поспівчувати, бо ніхто за нас нашого добробуту нам не побудує. Ви скажете, ну ми ж вийшли на Майдан, але що з того?! Махатма Ганді, який був основним ідеологом мирних протестів не бачив ще такого імбецила як наш Папік, тому тут будь-яка теорія може дати збій. Нещодавно, "Історична правда" виставила відео про провал диктатури Чаушеску, що було хорошим натяком на те, як має чинити народ, коли до нього застосовують силу. В нашому злому світі, де Каїн вбив Авеля, та й взагалі ми є істотами грішними, основою добробуту і співжиття на одному незначному клаптику території, який називається Земля є боротьба в будь-якому прояві - мирному чи збройному. Досвід мирних акцій протесту показує, що гроші, які працюють на політтехнологів, які таким чином грають на два шахові ходи попереду народу, є куди більш ефективнішими, ніж процес "хто кого перестоїть". Безпорадність верхівки опозиції, нездатність, невміння чи небажання повести народ до прогресу, змушує таких, як я задумуватися про інший шлях боротьби.
Нещодавні чутки, про введення в країні надзвичайного стану викликали бурхливі обговорення в Інтернеті та на кухнях українських квартир про те, "а що буде далі?". Коли я прочитав положення Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану", то мені здалося, що це саме той сценарій, за яким буде діяти діюча влада. Зокрема, насторожили такі положення, як:
- Обставини, за яких може бути введений надзвичайний стан:
4. виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;
7. необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади. (стаття 4, розділ ІІ).
Військовим командуванням, якому в межах, визначених цим Законом, надається право разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування здійснювати заходи правового режиму надзвичайного
стану, є:
- Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх
справ України;
- Служба безпеки України;
- Військова служба правопорядку.
Крім того, вводиться заборона страйків, комендантська година, заборона розповсюдження агітаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку, особливі правила користування Інтернетом тощо. Не можливе також проведення виборів Президента, парламенту, зміна Конституції і т. д.
Тобто, механізми для обмеження прав і свобод людини і громадянина (хоч і тимчасово), але офіційно по Закону можуть бути в теперішньої влади і весь Майдан згідно Закону можуть розігнати Внутрішні війська, які, нагадую, будуть здійснювати військове командування ситуації, в тому числі і охороняти армію, яка мала би бути на боці народу.
Добре, що деякі юристи розібралися і сказали, що введення надзвичайного стану неможливе без підтримки Верховної Ради, але провал відставки Азарова продемонстрував, що Рада змогла би дати 226 голосів за такий Указ Президента. З кожним днем жити стає невпевненіше, тому, коли ми хочемо миру, треба готуватися до війни. Народу потрібно зрозуміти, що зек не розуміє слів, він поважає силу. Вивівши "Беркут" на вулиці, він, ніби пісюном міряється з народом, типу в нас є дубинки, автомати і т.д., а що є у вас? Натомість, в нас є "штаб революції", який (о, диво!) напрацював план дій опозиції. Але конкретних дій щодо повалення влади ніхто не має. Ніхто не слухає колишніх військових, які давно мають рішення і готові скласти реальний і чіткий план дій, а їх вартувало би послухати, бо вони як ніхто готові покласти за Батьківщину життя.
Останні дії Януковича (підписання стратегічної угоди з Росією) продемонстрували, що він не боїться дій народу, і вочевидь, в нього все підготовлено: і кулемети змащені і для танків мастило знайдеться, тому він спокійно літає собі то в Китай, то в Росію, забезпечуючи тил для відступу, але бачимо, що так просто позицій своїх він не здасть. Чи не свідчить це про те, що треба готуватися до вирішальної битви, згадувати військову стратегію і тактику і пробувати передбачити дії противника, а не лише констатувати, що 17 грудня підпишуть угоду про Таможенний союз?!
Не на те опозиційна верхівка зараз ставить акценти, бо, вважаю, що потрібно два плани: мирний і силовий. І потрібна чітка структура дій в разі введення будь-якого з планів, щоб кожен знав, що йому робити. Бо якщо ми хочемо змін, то самі їх повинні взяти, а не чекати, що хтось заплаче і побіжить, викинувши ключі від кабінету на Банковій нам під ноги. Досить згадати 1993 рік і штурм Білого дому в Москві, коли підігнали 10 танків, жахнули кумулятивними по вікнах і всі одразу здалися. Чи не досить терпіти колесніченків, чечетових та інших відвертих москвофілів і українофобів, яких давно варто підвішати за шось, що в них відверто треба було би відрізати.
Прошу вибачити за таку кровожерливість, але не буває революції без крові, так ще Троцький казав. Бо якщо і є, то це не революція. Шапками закидати на цей раз не вийде. Потрібен план, потрібні дії і тоді перемога буде за нами.
