В цій ситуації відкривається істинна проблема того, чому ми так боїмося починати стосунки з кимось, а потім боїмося того, чого натворили. Бо хлопці з дівчатами говорять різними мовами. Мова йде про те, хто та що вкладає у термін "зустрічатися". З цим рано чи пізно стикається кожен хлопець, який хоче чи собі чи комусь довести чого він вартий. Фраза "давай зустрічатися" в тепершньому обігу — це короткотермінові стосунки, які мають на меті близьке знайомство між хлопцем та дівчиною, але не більше. Майбутнього в таких стосунках на сьогодні не проглядається. Але чому? Тоді для чого це? Ми можемо відповісти, аби люди краще "притерлися" одне до одного, пізнали характер одне одного тощо.
Наразі, все виглядає набагато цинічніше і простіше, бо хлопці в слово "зустрічатися" вкладають приблизно 70% фізичних взаємин (або прагнуть до цього), а решта 30 просто не зайняті, але в окремих випадках можуть означати щось вище (якщо говорити про "високі матерії" та цінності - авт.).
Дівчата, які, як квіти, що лише розквітають на зорі своєї прекрасності є людьми дуже наївними і сприймають "зустрічання", як серйозні та довготермінові стосунки, які неможливі без кохання (у всякому разі, з їхнього боку — авт.). Тому і сприймають подальше фіаско болісніше, аніж хлопці. (Нагадую, я зараз говорю в теорії, тому окремих випадків, які під таку гіпотезу не підпадають це не стосується — авт.). В процесі "зустрічання", дівчата проявляють більшу креативність: дарують подарунки, саморобні листівки, подекуди вгадуючи твої звички та побажання. Але ми ніколи не задумуємося, що вироблення тієї ж листівки чи пошук та купівля подарунку — це витрата на нас дорогоцінного часу, який вона могла б використати на себе, а замість того, вона ріже кольоровий картон, прикрашаючи ґудзиками, аби нам було приємно.
Що ж ми маємо робити? Відповідь проста. Ми маємо хотіти зробити її щасливою. Треба писати вірші, думати про неї, осипати компліментами і нехай вона залізе до нас на шию, в нас вона все одно фізично міцніша. Але кожна річ, яку ми робимо для неї, має бути з душею і з краплиною нашого поту (навіть не матеріалізованого — авт.). Вона має знати, що всі її старання не безпідставні і ми цінуємо її жертви, бо це дійсно має бути так. Ми повинні визнати її рівною собі за помислами і діями, ми повинні довіряти їй, а не підозрювати в будь-чому і робити з нею свою річ. Дівчина — це не річ, це те небо, яке нам дарує сонце, але може дарувати і дощ. Безперечно, дощ буває романтичним, але потоп — це вже серйозно))
Мій пост про те, що "зустрічання" — це серйозна річ і будь-які розірвані стосунки, це рубець, якщо не на нашому серці, то на серці дівчини точно. З одного боку, принцип, який диктували в Радянському Союзі "любиш — женісь" є дурним, але з іншого — цілком адекватним до сьогоднішніх реалій. Бо так і має бути. Це не гра, а доросле життя і кожне розчарування — це скорочення віку розчарованого чи розчарованої. Все в наших руках. Ми можемо цього не помічати, але кожен учасник стосунків вирішує долю іншого співучасника, його поведінку та настрій на майбутнє. Тому так і ходить краса з одного боку стіни, а з іншого ходять її поціновувачі, зовсім не розуміючи, що стіни ніякої немає.
