Крым - Украина

Крым - это Украина, Украина - это Крым. Многострадальная земля, которая плачет и сегодня. Они хотят лучшей жизни, как и мы все. Я их истинно поддерживаю в этом. Просыпается желание выучить татарский язык ибо он прекрасен, а татары заслуживают того, чтобы быть хозяевами своей жизни и своей земли. Они это заслужили своими страданиями, страданиями своего народа, они заслужили спокойной жизни и деятельности.

У меня в Крыму живёт дедушка, он родился в Самборском районе Львовской области, потом работал в шахтах Донбасса, а затем переехал в Крым. Когда я с ним вижусь, то ощущаю в полной мере тот чудовищно дискомфортный поток информации в котором есть место художественному вымыслу, но не реальности. Профессор Преображенский завещал не есть "Краковскую" колбасу и не читать советских газет. Если у нас мы выполнили все требования профессора, то у них газеты ещё остались. "Чудес печатного дела", как говорил Ося Бэндэр у них ещё не видали. Газеты Компартии, "Крымская правда" формируют общественную мысль. Конечно, молодёжь не читает газет, это уже поколение Интернета. Таких людей запугивают бандеровцами, которые придут их резать, хотя в Крыму их не было отродясь, кроме агентуры ОУН в 40-ых гг. ХХ века. Когда я вступаю в политические дискуссии со своими родственниками и друзьями, чего я очень не люблю, то мне удаётся их убедить, приведя аргументы, которые у нас бы уже не действовали, поскольку эти мифы уже давно нашли опровержение и не вызывают у нас сомнений. Их порывы прекрасны: они "рвутся в бой" думая, что правда на их стороне, ожидая вогнать собеседника в тупик, но "кто с мечом пойдёт, от него и...". Ну вы поняли.

Другое дело, татары - вечные конкуренты "русскоязычного населения", но мы страна контрастов. Татары любят Украину за то, что у них отдельная автономия, они на своей земле. Изначально, Автономия была предусмотрена для того, чтобы отдать власть татарам, но русские слишком рьяно принялись за власть и опередили татар. Все 20 лет, Верховный Совет Автономии и Совет министров не улучшил уровня жизни ни тех, ни других. Но именно татары предают колорита и контраста полуострову. Они вспыльчивы, но трудолюбивы и поэтому русские боятся, что скоро они их вытеснят с полуострова хотя бы количеством. Ну скажу, что если бы они имели такое желание, то давно бы так сделали. Помимо того, все они живут в мире и спокойствии, если бы не сепаратистские настроение ряда пророссийских организаций, которые "подогревают" радикальные настроение общества. Именно оторванность и длинное расстояние от "континента", а также пребывание Черноморского флота РФ в Севастополе делают сепаратистов увереннее, что их защитят, или хотя бы им будет, куда бежать.

Не буду выражать своё личное мнение по поводу русскоязычного населения полуострова и настроений общества, но они явно не в рамках украинской демократии. Все 20 лет правительство Крыма не может обеспечить благополучия ни русским, ни татарам. И те, и те практически без роботы, а те, кто её имеют - получают копейки. Практически, работа власти Крыма нацелена не на решение поточных проблем, а на подогревании постоянной конфронтации и ущемлении татарского населения. Поэтому они утратили статус "курортного региона", потому что не могут и не хотят адаптировать Крым по европейские курортные стандарты. Они не хотят перестраивать отели и санатории, чистить пляжи, завлекать туристов ибо нечем. Они думают, что добрый русский дядя присоединит их к Великой и Могучей Российской империи и тогда будет всё как при царе, когда по улицам ходили дамы в платьях и полицмейстер был у всех в уважении. Но времена уже не те и единственное, что сулит Крыму - это статус второго Сочи. А ещё они надеются на нефтедоллары, которые отстроят Крым и "подымут его с колен".

Пребывание в Севастополе Черноморского флота - это отдельная тема для отдельного "поста". Единственным обвиняемым в этом деле должен быть экс-президент Кравчук, который продержал в своем приёмной командующего Касатонова, который был готов передать флот Украине. Кроме того, он дал согласие на пребывание флота в Севастополе, а также на позорный передел флота. Занятие маяков, баз и другого имущества, которое должно быть украинским - тоже его заслуга. И российские триколоры на мэрии Севастополя тоже.

Пришла весна, сошёл снег и показались все какашки. Сейчас прорывается этот чирий, который набирал гной столько лет. Если сейчас в этот период перемен, мы не изменим Крым, то он не будет украинским. На голову будущего правительства Украины упадёт шкаф с нерешёнными проблемами, которые накопились за 20 лет независимости. Сегодняшний митинг показал истинное лицо крымской власти и истинные намерения народа. Татары сегодня сплотились и показали, что хотят быть с Украиной. Рефат Чубаров показал себя правдивым лидером Крыма, которого поддерживает народ.

Если всё пойдёт так и дальше, то никакие паспорта РФ, Черноморские флот и учения на границе с Украиной не смогут преодолеть истинное желание жителей Крыма. А нам всем надо начать приветствовать это желание, но не только приветствовать, а поддерживать всем, чем мы можем: в финансовом, моральном, физическом, психологическом и других планах.

Чок сагол, крымчане! Чок сагол!

Читати далі

Солидарная толерантность

Вчера в социальных сетях было объявлено, что сегодняшний день будет днём солидарности с Восточной и Южной Украиной. Я целиком и полностью поддерживаю эту инициативу, поэтому сегодняшние мои "посты" будут публиковаться на русском. Также, я не могу не согласится с мнением тех людей, которые говорят, что это ничего не решит, поскольку во Львове это выглядит смешно, когда целый день на работе и дома, жители "сердца" украинского национального движения будут говорить на том языке, который ассоциируется у них с той эпохой, которая ушла в вечность 20 лет тому назад. Здесь строится европейская Украина, и в этом мнении уже заложен раскол нашего украинского общества. 

Пусть простят меня львовяне, я всегда старался быть объективным, но мы очень высоко подносим собственное "Я", поскольку у нас здесь Европа, а у остальных там говно. И ничего никто не хочет менять, относясь к этому дисбалансу равнодушно: если они хотят посмотреть на Европу, пусть приезжают и смотрят, а мы будем кивать головой и подтверждать: "Да, у нас здесь лучший уголок в мире, а вы откуда приехали?". Европа - это не только территориальная привязка к части евразийского континента, но ещё и смена системы ценностей. Даже если не в каждой стране Европы есть эта система ценностей, но мы должны думать про свой моральный облик. Не только Западная Украина должна вступить в ЕС в перспективе, а вся Украина, которая была и будет неделимой и соборной. Но для того, чтобы вступить в Европейское общество, каждый гражданин должен понимать как и для чего он должен сменить свою систему ценностей.

Мы можем повторять себе, что люди не меняются, особенно старшее поколение, но поколениям свойственно меняться, и мы уже видим это в массовом участии молодых жителей Юга и Восток в демократической революции. Они сами, как травинки, пробиваются сквозь асфальт и понимают истинную суть вещей, но давайте подумаем, сколько ещё людей не могут выйти сквозь собственную стену стереотипных ценностей: что Россия - спасительница, а Европа - это геи и т.д. Ну о последнем я немного усугубил, поскольку, этот стереотип появился недавно и был навязан отдельными политиками. Но людей, которые так думают - их множество. 

Следующий вопрос надо задать по методу Кеннеди: "А что мы сделали для того, чтобы множество стереотипно думающих людей увидели нашу позицию, и, может даже, изменили свою. Мой ответ: "Ничего". Во Львове люди продолжают сидеть в тёплых ресторанах, гулять по старому городу, абсолютно не задумываясь о том, что где-то за 500-600 км от Львова, кто-то живёт советскими ценностями, их ментальность испорчена, а сами они считают себя украинцами только по паспорту, потому как не думают, как сделать свою страну независимой, а думают о том, как присоединится к России. Почему бы каждому из нас раз в году не съездить в отдалённые уголки Восточной или Южной Украины и посмотреть, как люди живут там, что они говорят, о чём думают. Это тоже наш народ и наша страна. И если кто-то считает, что он умнее или выше других, пусть покажет это на фронте просвещения своим примером, защищая патриотические ценности.   

Этот день, который был объявлен в Фейсбуке - только первый вестник перемен и сигнал к пробуждению жителей Западной Украины поделится знаниями, куском одеяла, куском хлеба и частичкой добра с другими, пусть и совсем не идеальными людьми. 

Для тех, кто говорит, что этого не нужно и это позорно, я хочу спросить: "А что сделали вы для того, чтобы не допустить того, что сейчас делается в Крыму, в Харькове или других городах?". Кое-кто скажет: "Я стоял на Майдане". Но даже стояние и отстаивание своих интересов (подчёркиваю, своих, а не общих) не заменять живой беседы с ними на их территории, в их зоне комфорта, а это очень трудно. Те, кто был на Майдане тем, что общался с жителями Востока и Юга внёс наиболее ценную лепту в дело сплочения граждан Украины в гражданское общество, которое мы с вами должны строить, не смотря на собственные амбиции. 

Те, кто полёг на поле битвы Майдана, хотели своей стране лучшей жизни, поэтому наша победа в этой битве имеет очень высокую цену. Но это победа только в битве, пусть и главной, но впереди - окончание войны. Войны за Украину, за сознание, за общее европейское будущее.                 

Читати далі

Тиснемо RESET

У всіх зараз на язиці думка про повне перезавантаження системи, але більшість людей на хвилі величезних людських втрат думають, що все вирішить недовіра до всіх і вся. Стовідсотково готовий заявити, що з огляду на теперішній настрій народних мас, будь-хто, хто зараз прийде до влади і засвідчить бажання або взяти відповідальність на себе або очолити процес змін, зустріне стіну народного гніву лише за те, що він тепер буде владою і буде наділений повноваженнями над людьми. 

Будь-яка організація держави, тим більше демократичної, означає налагодження чіткої владної вертикалі для забезпечення ефективного механізму ведення та вирішення поточних державотворчих завдань. Тому в будь-якому випадку буде і влада, і оппо. І завжди оппо буде лізти в обійми до народу, робити ілюзію життя в "комуналках" і ручного прання шкарпеток з народом, а влада буде ходити в дорогих костюмах, їздити в дорогих машинах ібо такий стиль та традиція. 

Ніде в державі, тим більше мирній немає такого яскраво вираженого контрасту між владою та опозицією, як в нас. Влада здійснює свої повноваження, а опозиція чемно чекає своєї черги. Але і ті, і ті зацікавлені в просуванні вперед своєї держави, незалежно від поглядів чи партійної лінії. Саме поняття партійної лінії збереглося в нас з радянських часів, від яких ми ще не можемо відійти, коли лінія партії стояла вище простих людей, які стояли в чергах за хлібом, ковбасою, милом та хлоркою. Тільки зараз, після численних людських жертв, політики говорять не про програму партії, а про загальнодержавне добро, яке вони знову  таки хочуть зробити частиною програми партії. Доки ми з вами не перестанемо бути частиною партійної програми, доти початку процесу просування не буде. 

В Європі приналежність до партії є лише формальною причиною та підставою для приходу до законодавчих чи виконавчих органів влади. Переважно, люди не йдуть туди, щоб захистити СВІЙ бізнес, а за покликанням та бажанням змінити рівень життя свого народу на краще. Може я висловлююсь ідеалістично, може навіть в Європі так не до кінця і є, але цей процес співпраці між різними політичними силами налагоджений добре. Він добре налагоджений і зараз, але під "всенародним дулом", що спрямоване на Верховну Раду, яка на колінах приймає всі потрібні обставинам законодавчі акти. 

Повне перезавантаження почнеться тоді, коли всі цього захочуть. Коли всі захочуть щось змінити і будуть готові це реалізувати. Коли всі будуть розуміти, чому вони українці, коли всі будуть розуміти, що повинен кожен з нас зробити для власного комфорту і комфорту інших. Коли не тільки з нами будуть оголошувати солідарність з нашим горем, але й ми з іншими. Коли кожен прибере свою сходову клітку або машину, коли сусід сусідові подасть руку і гарно привітається. Зміни починаються з себе. Це розуміють всі, але реалізовувати ніхто не хоче, бо переламати свої звички та ментальні особливості не так і просто.

А щодо влади, то зараз потрібен просто ефективний та незаангажований високооплачуваний кризовий менеджер, якому не потрібні хабарі, а він просто якісно виконує свою роботу. Як ефективний менеджер, що організовує роботу, а фінансову сторону і витрати бере на себе держава, до прикладу. Це настільки ж просто, наскільки зараз наша Верховна Рада приймає закони: легко і природньо. І не треба для цього страху перед народом, боязнь "кулі в лоб" чи кнопкодавства. Ми просто мусимо мати якусь глобальну та зрозумілу всім загальнонаціональну мету, якою має стати сформована національна ідея. Ми маємо знати до чого ми йдемо і розбивати цю мету на локальні цілі, вести до яких мають локальні завдання. 

Держава мала би оголошувати мету на рік, на початку року обирати уряд і всі разом старатися реалізувати цю мету за рік. Всіма силами і всім миром. Хоча б так. Є мільйони моделей, але ми мусимо вибрати ту одну, яка підходитиме нашим ментальним особливостям і змусить найдибільнішого рагуля не лише бухати, навіть якшо не працювати, але не заважати тим, хто робить і втілює світле майбутнє. 

Як в кожному тамагочі, в кожному з нас свій RESET. Давайте його натиснемо кожен разом і перевстановимо Windows. Може вірусяки пропадуть і форматнемо диск C. Перенесемо всі дані на диск D і разом радісно зустрінемо форматування. Але цього мають хотіти і зробити всі, без виключення. В своїй свідомості, в своїх бажаннях та діях. 

Вірю, що це станеться, бо неможливого немає, а є погане виконання. 

Читати далі

Літєт мєнта

Наш міський голова Андрій Ваничь Садовий зі всіх міських голів в дупі опинився найбільше. Ну крім мера Києва, якого нема. Одного дня він опинився без міліції, з купою "молодих людей", за якими плаче просто військкомат з відчуттями анархічного впливу, хоча змісту анархії і вчення в цій сфері графа Кропоткіна або Нестора Махна ніхто так і не читав.

Сотні людей в камуфляжі, з битами, раціями і подекуди травматичною зброєю сформували образ сформованого елітного підрозділу Армії Швейцарської Конфедерації, але на відміну від них, вони не поїхали і не поїдуть для захисту національної революції на фронт бойових дій. Своєї думки я не змінив: я досі не розумію доцільності захоплення ЛОДА, тим більше не розумію доцільності розгрому прокуратури, райвідділків і т.д. Хіба для того, щоб "дати хвилю" для решти регіонів України та підказати їм шлях, як знешкодити злочинну владу на місцях. Замість того, щоб люди, які отримують за це гроші реєстрували смерті, розбиралися з "битовухою" та іншими речима, за якими зверталися до міліції, народ нехотячи (а особливо в нашому мирному місті) та вимушено вийшов на патрулювання свого міста не від "тітушок", якими тут навіть не пахне, а від мешканців свого ж міста.

Чарівні молодики, які тусувалися на районі чи по різних "радикальних" організаціях отримали реальний шанс самореалізуватися, хоча невідомо як і де це можливо втілити тут, у Львові. Садовий сказав, що після утворення загонів самооборони у Львові злочинність впала у 3 рази, але на мою думку, не тільки тому, що це зробили загони самооборони, а тому, що кожен з мешканців до цього долучився. В цьому процесі, хоч і в різних організаціях об'єдналися ті, хто може нормально організувати процес і ті, хто просто буде виконувати те, що скажуть. Чудеса мобільної рації Zello (хоча ніхто не плюється, що її придумали москалі - авт.) та наявність великої кількості транспортних засобів дає змогу реагувати на кожен виклик населення. Підкреслюю, кожен.

Цим і відрізняється народ від міліції та ДАІ, що вони знають чим можна знехтувати, а чим ні, та на які виклики реагувати. Великий потік фейкової інформації, особливо зараз, в часі революції, ганяє десятки автомобілів з однієї точки міста в іншу, стискаючи в руках дубинку і натягуючи на лице балаклаву.

Всі ці дії спонукають до того, що у кризовому випадку, який стався, є потреба для формування міської поліції громадського порядку. Цю пропозицію було висловлено вже давно, але зараз її панічно почав лобіювати наш міський керманич. Досвід інших європейських міст показує ефективність цього рішення, бо навіть в прикордонному Перемишлі "Страж мєйска" активно запобігає всім злочинам, які відбуваються в місті та здійсює постійне патрулювання. Спроби створити за часів Буняка та Куйбіди Муніципальну дружину, яка по суті мала б виконувати ці функції призвела до невеликої кількості паркувальників в формі та "швейцарських гвардійців" в міській раді.

Останніми днями, коли я сиджу в штабі Автомобільної охорони міста Львова виникла ідея щодо заохочення до роботи майбутньої поліції незалежно від підпорядкування: місту чи державі. Мова йде про фінансове заохочення. Моя модель передбачає те, що потрібно розвивати інститут дільничного, які мали би знати всіх своїх мешканців, і навзаєм. Саме мешканці мали би платити зарплату дільничному за рахунок пожертв, яку мала б раз в місяць мала збирати спеціальна служба. Хтось дасть 10, хтось 20 гривень, тобто жити місяць за рахунок свої "пастви", як священники. Утримання дільничного за рахунок громади має два боки: з одного - довіра від населення, з іншого - дільничний має заслужити її шляхом зразкового виконання обов'язків та забезпечення порядку і стабільності в дільниці. Саме такий грошовий "вотум довіри" може втілюватися і в інших професіях, але почати вартує з цього.

Коли сам народ охороняє свій спокій, то він не спить, а нова держава потребує здорового сну всіх членів громадянського суспільства, яке ми з вами маємо будувати. Тому всім спокійного та міцного сну, а не чергування на дощових і темноосвітлених вулицях Львова.  

Читати далі

Народний вантуз

Сталося те, що сталося і мало статися. Та брудна труба влади силою Небесної сотні, всенародного гніву і багаточисельними прокльонами була прочищена. Хоча жодна "хімія" не зможе до кінця прочистити вже ржаву і зігнилу трубу, тому це свідчить про те, що має прийти сантехнік і поставити нову пластикову.

Такі дурні аналогії в принципі цілком зрозумілі, тому що десь так і є. Всі, хто дивуються, що опозиція прийшла до влади і ще в тому обурюються, мали би розуміти, що рано чи пізно так і буде. Стався цілком природній процес, коли роздовбаний гайковий ключ змінили на старий, хоча менш роздовбаний. Це як шкарпетки, які ми не викидаємо після кожного вдівання, а поправши вдягаємо іншу пару і нам приємно, бо вони свіжі. Так і опозиція, яка стає владою і автоматично інституцією, яку народ не любить, оскільки вона виходить з-під контролю народу. Опозиція за своєю природою має бути ближчою до народу, бо не є владою, і навпаки - влада за своєю природою є далі від народу, бо не є опозицією.

Першою і єдиною помилкою опозиції, що повністю дискредитувало їх в очах суспільства є те, що вони пообіцяли народові з ним радитися. Автором цієї ідеї був Тягнибок, який думав вирішувати всі питання, як на Січі, коли вигуками і криками страчували полковників, кошових та інших, бо вони так вважали за потрібне. Ніхто не розбирався правильно це чи ні, і чи є докази, чи нема. Я люблю і поважаю наш народ, але прошу мене вибачити, бо народ (неважливо, чи на Майдані, чи на Січі) є масою, яка не завжди може об'єктивно оцінити те, що робиться. Хтось може в тій масі свиснути, і всі підтримають, хтось може крикнути: "Ганьба!" і всі будуть кричати, а лиш потім думати: "А навіщо?".

Тільки другий день оппо при владі та ве з перших слів ми робимо висновок про те, що вони всі гімно. Приїхала Юля і сказали, що вона гімно, але якби-то до того цього ніхто не знав. Навіщо тоді питається було допускати їх до очолення всенародної боротьби у владних колах? Вони її виграли і стали переможцями, але не можуть зараз дати зелене світло народу і запустити будь-кого до влади ібо є механізм і буде анархія.

Ше перднути не встигла оппо, а її вже пресують, як не пресували Яника в кращі роки стабільного безчинства. Чому б не дати їм себе проявити і показати, треба на те трохи часу. Пастор Турчінав (тепер в.о. президента і він тепер крутий чувак - ред.) дуже різко сказав про те, що Майдан може розходитися. Дуже різкий і програшний політичний крок, який мав на увазі зовсім інше, ніж те, як це сприйняв народ, якому тільки дай команду, буде рвати горло кожному, хто хоч трішки зробить не так, як йому хочеться. Пастор мав на увазі, що воєнний час минув і мусимо будувати нову державу, але не можемо її будувати у мілітаризованих умовах, що мусить зумовлювати повернення людей до мирного життя і подальшу працю задля цієї нової мети.

В такий напружений час, оппо, яка дорвалася до влади, не може делікатно пояснювати те, що думає, бо направду вони отримали розвалену владну систему і немає часу для пояснень, треба робити роботу. В них зараз "дупа в милі" і вони стараються налагодити роботу з органами, якими керував Янукович, а це не так і просто. По чотирьох роках президентства Януковича, ми успадкували скалічену, але тверезу свідомість народу, скалічену свідомість влади та правоохоронних органів. Завдання перед новою владою не з простих, але мусимо прийняти це і вести лише поверхневий контроль та втручатися лише за нагальної необхідності.

Маємо зараз цілком природній перехідний етап, коли старі (майже пенсіонерні політики) мають підготувати місце для тих нових та ініціативних, що мають на хвилі Майдану зайти до влади. Тому всі сили мають зараз бути кинуті на те, щоб сформувати список тих лідерів, яким довіряє народ, а не банити всіх і підряд. Як показує досвід нашої національної революції, якщо оппо будуть вимахуватися, то і їх зметуть, в тому проблеми немає. Зараз вони зробили за 2 дні те, що обіцяли багато років: відправили у відставку Яника, скасували закони 16 січня та повернули Конституцію 2004 року.

Єдине, за що треба грати зараз оппо, так це за те, щоб зі всіма собаками шукали Яника і все це бандитське кодло. Хоча маємо вже позитивні зрушення від прикордонників, що не випускають їх всіх з України. Сподіваюся, що втеча Яника і Ко в донецькі краї не означатиме конфронтацію, яка була в Грузії після вигнання Гамсахурдії. Росія не буде втручатися в теперішню ситуацію, що цілком могли зробити в часі з'їзду депутатів ПІСУАРу, бо досі відчувають відгуки їхнього конфлікту в Грузії. Не стане Крим та Схід новою Північною Осетією та Абхазією, хоча тих, хто цього хоче можна легко організувати та відправити в "мєста нє столь отдальонниє". Немає неможливих речей та завдань, тим більше тепер.

Народ має силу, але не треба нею постійно грати. Треба знати коли і на що надавити, а не на все одразу. Небесна сотня найбільше хотіла б миру, на мою думку, бо за це вони поклали на жертівник Батьківщини свої молодечі голови. І той народний вантуз не призначений для профілактики засмічення, а для пробиття засміченості, тому треба подумати, на який інший інструмент його змінити.  
   

Читати далі

За законами воєнного часу...

Перший серйозний крок зроблено. Тільки що (о 16:52) Верховна Рада повернула положення Конституції в редакції від 2004 року про повноваження Президента України та устрій України. Відтепер ми парламентсько-президентська республіка, з чим нас і вітаю. Це рішення і теперішня сесія, котра відбувається у Верховній Раді побудовані на кістках загиблих героїв, "Вічную пам'ять" про котрих голосять всі церкви по Україні і плач по яких ще буде чутно довго.

Сьогоднішній порядок денний не передбачає питання про імпічмент  та подальший арешт псевдо-Президента, арешт та суд над Захарченком, Якименком, Лєбєдєвим та іншими злочинцями. Маємо сьогодні справу з найбільшим серійним вбивцею в історії України, Радянського Союзу і може всього світу, оскільки на руках Януковича більше 200 вбитих.

Це означає тільки одне: Янукович заслуговує розстрілу, привселюдної смерті через повішення або спалення живцем. В мені не залишилося більше любові, яку проповідує Церква, співчуття до цих бездушних і безсердечних тварин. Як колись на жертовнику Авраам хотів Господові принести в жертву свого сина, так само сьогодні ми повинні принести цього диктатора в жертву українському народу. Йому не має і не буде прощення, бо, якщо він житиме і надалі, то і надалі буде сміятися своєю хижою посмішкою і бігатиме по пеньках, якби нічого не сталося. Цей нелюд заслуговує найсуворішої революційної кари за законами воєнного часу. Як Чаушеску, як Гітлер, як і кожен диктатор, який зазнав поразки.

Народ більше не замучений, і не розбитий і більше він не паралітик на бездорожжу, як писав Франко, бо віра наша в перспективне майбутнє велика, як ніколи. Кожний, хто в це не повірить, або сумнівається, нехай згадає тих, хто склав свої голови на жертівник цієї ідеї. Вони, як Ісус, віддали своє життя за те, щоб ми його мали. В такі хвилини дуже жовчно на душі і в горлі, що ми тут у Львові спокійно собі патрулюємо місто, працюють кафе, більшість населення жартує і сміється, а там гинуть люди. В такі хвилини хочеться бути з ними і за них, бо у вічність відходять тільки справжні.

Якби хто там не казав, маємо воєнний час і не до розборів зараз. Влада засцяла по ногах і тому, опозиція має заарештувати всіх членів уряду, Адміністрації Президента і виділити для них одну тюрму, або просто вивести на Майдан, щоб люди їх роздерли, бо їм немає прощення. Закони воєнного часу мають бути застосовані не тільки до тих, хто є основним винуватцем ескалації конфлікту, але й тих депутатів Верховної Ради, хто не бажає голосувати за необхідні рішення.

Ми - народ-переможець, ми - народ-стражденник, але і народ, що має велике майбутнє і має мати великі амбіції. Кожному по заслугах, а в кого заслуги "особливі", тому по 9 грам свинцю.     

Читати далі

Полювання на відьом

Очевидно, просвітління в мою голову ще не прийшло. Не знаю чому, але не розумію, чому палять у Львові обласне управління міліції, обласну прокуратуру і т.д. Тим більше вночі, коли всі працівники вдома. Там були тільки чергові і начальство, тому що в такий час вони не покидають своїх постів. Народний гнів - це добре, але в правильному руслі.

Притримуюся такої думки, що зараз всі сили мають бути кинути на Київ, бо там має бути розв'язка і фінал. Але у Львові це робити недоцільно. Тим більше, палити кримінальні справи. Не знаю, чи читали їх люди, перед тим, як їх спалити, бо там цілком могли виявитися справи тих самих регіоналів чи бандитів - це цілком реально, бо в пориві гніву ніхто не читає того, що палить. В 30-их рр. Гітлер чітко знав, які книжки палити - всіх комуністичних або соціалістичних авторів: Барбюса, Ролана і т.д.. В 2014 гнів у Львові не має цілі. Крім того, почали громити райвідділки міліції. Але цікаво, якщо щось станеться в місті чи в тому, чи іншому районі Львова, хто поїде на місце події розбиратися? Невже представники "Правого сектора"? Сумнівно.

Ситуація з військовою частиною на Стрийській взагалі є для мене не зрозумілою. В ній перебуває близько 700 солдатів Внутрішніх військ, а вчора їм запалили КПП і казарми. Тому і зрозуміло, що вони хотіли здатися, бо їм немає тепер, де спати. Перед тим, як палити, чи подумали протестувальники про те, де вони поселять цих 700 людей? Навряд чи.

Цим Київ не підтримати. Там народ в облозі. Там потрібні чоловіки і гнів, а не у Львові, де гартуються кадри для Києва. Тому всі сили на Київ і мінімум агресії на Львів. І генералу Рудяку ще треба сказати: "Дякую!", що він не підняв курсантів Університету внутрішніх справ, Внутрішні війська і "Беркут" по бойовій тривозі і не розігнав все те, що робиться.

Якби він захотів, то масакра була б ще та. Ну не винен він, що його призначили начальником до Львова. Він на Януковича не молиться, він просто на службі. Хоча, ті, хто служили, більше зрозуміють значення слова "служба", ніж ті, хто не служили і хочуть воювати.

А поки що треба думати, як Яника за яйця швидше підвішати, а не випускати пару на мирному місті. 

Читати далі

Україна в огні

Як казав наш главний лицемір: "Перемир'я має нести за собою мир", але сам же ж перервав його відірваними руками, гранатами, 25 людськими життями. Останній день демонструє всю його "русскую" душу, яка звикла до беззмістовної та всеохоплюючої жорстокості. Єдине, що в мене зараз на думці, щоб якось схарактеризувати те, що відбувається - це шок. А шок - це як вібрація у вухах, мутніє перед очима і повна невизначеність.

Ніхто не був готовий до такої жорстокості. Точніше, були готові, але не до такої. Виходить, що наша справа має вищу ціну, ніж ми собі ставимо. Наша перемога вимірюється життями, тому вона має бути найціннішою для нас, тобто в кожному, хто підтримує демократичні зміни та європейські цінності є частинка душі більше 30 убієнних, які за це віддали останнє - своє життя.

Ситуація і протистояння диктує нам лише одне: влада не поступиться і буде зубами впиватися в наші горлянки через свої гроші, золоті зливки і маєтки. Будь-яке терпіння має межу, навіть неосяжне терпіння має межу там, де воно починається. Тому терпець вже урвався. 30 життів - це дуже висока ціна, яку заплатили ці люди за те, щоб влада показала своє істинне обличчя і запевнила всіх, що поляжуть ще.

Вчора подруга з Польщі мене запитала, чи йде вже в нас громадянська війна? Я сказав, що ні і ніколи її не буде, бо маємо унікальну ситуацію, коли влада воює зі своїм народом, а не частина народу з іншою частиною, а тому та і інша сторона конфлікту є дуже згрупованими і ніхто не хоче відступати від своїх переконань.

Влада має пам'ятати, що на кожну зброю є свій спосіб, тому, якщо вони думають, що народ ніколи не буде мати зброї - то вони глибоко помиляються. Є дуже простий механізм, над яким дуже не треба і думати. Ті автомобілісти, які їдуть трасою (2-3 машини) можуть напасти на пост ДАІ, на якому є 3-4 міліціянти, в яких є табельні пістолети + АК74У (вкорочений автомат Калашникова). Цього більш ні достатньо, щоб дати поштовхову хвилю по всіх країні робити так само, а народ тоді не буде рахувати жертв.

Навіть, якщо нас менше, ніж тих, хто на Сході, ми все одно зробили більше для своєї свободи, ні вони. Вони ґарують на заводах і шахтах, не хотячи нічого змінити, а тут ми теж кладемо свої життя, хоч і безглуздою, зате благородною смертю.

В цей час, народ має піти до кінця, ретельно готуватися до наступу, підготовляти тили, розробляти тактику наступу тощо. Цей час, який йде на "зализування ран" керівництво радикального крила Майдану має витратити на внутрішній вишкіл, налагодження тилів, вироблення тактики та стратегії наступальних дій.

Тисячі людей, сотні калік, десятки вбитих. Скільки ще потрібно для того, аби більше ніколи не бачити в телевізорі квадратну морду Арбузова, швидку і удосконалену мову Януковича, цю всю кліку, яка тихо шепчеться про те, щоб "разогнать всех на ...ер". Вони не заслуговують навіть однієї волосини тих, хто загинув. Ми вже обрали свій шлях і ми мусимо не зупинятися біля водопою, а безперевно йти до кінця, а він вже близько.

Фінал не змусить себе чекати, але це має бути феєрично.

Читати далі

Куди дме вітер?

Мені зараз важко таке визначити, бо я не флюгер, і подекуди, наслинивши палець, він може так і залишитися мокрим. Коли ти наступний раз так зробиш, він мое просто замерзнути або заледеніти, але напрям вітру ти так і не визначиш. Так і в теперішній ситуації, нам дуже важко розібратися в тому, що робиться. Назва одного з моїх дописів - "Власна параноя" є яскравим описом всього того, що робиться. Вона в кожного своя і нікуди не зникла. Особливо в світлі останніх подій: знущання над Михайлом Гаврилюком та знайдення Дмитра Булатова.

Я би не мав піддавати сумнівам ці два інциденти. Багато хто, якби я говорив це з екрану телевізора, кидав би в екран тапками, тому я вирішив написати це в своєму блозі, щоб це просто прочитали і кидали тапками в свої монітори. Думаю, що коли ми переможемо, то мене першого спалять на багатті правосуддя, бо "він щось хотів сказати".

Єдине, що я хочу сказати цим дописом - це те, що ми всі піддаємося першому враженню і мало коли обдумуємо те, що сталося і співставляємо факти тих чи інших спірних питань. Перше враження надовго формує нашу опінію з того чи іншого питання і, нажаль, лише після того, як стається невідворотнє, ми можемо оцінити свою помилковість і хибність власної позиції, але забуваючи, що формують її професійні маніпулятори і ми винні тільки в тому, що самі такими не є, щоб знати всі їхні методи. Ще одне, що потрібно знати, то це те, що нікому не можна вірити, а кажучи словами Доктора Хауса "everybody lies".  

Нещодавно в поле зору потрапили два відео, які для мене не є на 100% правдивими, але, які теж заслуговують на місце версії. Хтось мое сказати, що це російська дезінформація. Може це і так, але поки що спростування цих версій я ще не чув. Можливо, ви, мої читачі, зможете дати тверезу оцінку цій гіпотезі певних людей. 

Перше відео стосується Михайла Гаврилюка і знущання над ним "Беркута". 

Друге відео стосується знайдення Дмитра Булатова і його катувань:

Повторюся, я не кажу, що моя позиція є правильною, але не треба відкидати іншу позицію. Не можна сказати, що з іншого боку гімнюки, а з нашого - всі кришталево чисті. В тих відео теж є частина провокацій, але деякі аргументи, але там наводяться, змушують задуматися. 

Я, чесно кажучи, в повному ступорі. Вважаю, що як одна, так і інша сторона прагнуть натравити нас на збройний конфлікт, щоб втілити російський сценарій федералізації. Наша злість і жилка, яка може ось-ось тріснути наливає наші очі кров'ю і дехто це прекрасно знає і користується цим. Українська політика, якої немає, є найбільш жорстокою і може навіть під таким означенням увійде в тлумачні словники мов світу. Хоча, жоден словник не пояснить всіх принципів її ведення, всієї хитрості, злості та наживи. 

Пишу це до свого блогу, щоб ми просто над цим задумалися і не казали, як було з Ющенком "які ми були сліпі, що до такого підпустили". В умовах інформатизацїї нашого суспільства, ми повинні сприймати всі позиції та робити об'єктивні висновки, а не дивитися на все однобічно.

Народ, який хоче системних змін і не має доступу до схеми державного управління зараз знаходиться на короткому повідку в тих, хто знає всю цю схему і не зацікавлений в її зміні, бо будувати нову не вміє. 

Ми самі є заручниками своєї долі, тому, очевидно, це наша така доля бути в такій державі з такими людьми. Але іншої мені не треба. Тоді не буде про кого і про що писати, а це прекрасно...

Читати далі