Велика дніпровська стіна

Вчора я писав про те, що ті, хто живуть на Сході не відають що роблять. Вони помиляються, як би помилявся в своєму житті кожен із нас ібо це життя і ніц тут не дасиш ради. Після опублікування Богданом Кутєповим відео з його пограбуванням в Маріїнському парку, в мене виникає все більше і більше бажання збудувати велику і високу бетонну стіну по Дніпру: вони хай собі консервуються там, а ми розвиватимемося тут. На Сході їм таке підходить, очевидно, бо мені ні, бо перша думка, яка спала мені на думку після цього відео: "Мені з ними не по дорозі."

На "Українській правді" написано, що "тітушки" пограбували Богдана Кутєпова. Мені так виглядає, що це зовсім не тітушки, а "свідомі" громадяни, які підтримують Януковича зі Східної України. На них не діють закони логіки і незалежний статус журналіста. На них не діє нічого, вони, як чорт ладану бояться камери, але невідомо чого: чому б не почати вести себе по-людськи перед камерою, так вони ще більше ганьбляться на всю Україну.

Я розглядаю в майбутньому статус України як конфедерації, щоб розділити її тільки стіною, за якою ми би будували ту державу, яку хочемо ми, а вони - яку хочуть вони. Щоб кожен охочий зміг перейти кордон, але тільки той, хто не викликає підозр і на письмі обґрунтує своє рішення про перехід кордону (список вимог можна продовжити). Тим, кому подобаються кримінальні закони і фрази на кшталт "суда іді" і "пайдьом вийдєм", то нехай там і живуть. Нехай ми матимемо недалеко своє Придністров'я, але в себе ми матимемо спокій.

Кажуть, що завжди цікавим є плід заборонений, тому, якщо вони захочуть, то нехай приїжджають до нас на екскурсію, навіть, як в Радянському Союзі: ходять по місту групами і тільки по музеях або по пляжу в костюмі-троєчці в 40-градусну спеку, не ганьблячи моральний образ жителя Східноукраїнського регіону Української конфедерації. Може тоді, до них дійде на якому боці ліпше і буде так, як в мультику про Сімпсонів, коли Гомер став мером пустого міста, бо вони відділилися стіною зі сміття.

Так, звичайно, ми матимемо труднощі: в нас не буде металургійних заводів, важкої промисловості, авіа- та ракетобудування, але завжди є два варіанти: імпорт або налагодження свого виробництва. Ми виживемо і працюватимемо, бо маємо з чим порівнювати і куди рухатися. А ті, хто будуть по ту сторону стіни далі гнутимуть спину, кланяючись портрету Царя, ідучи на роботу в кіптяві заводів та фабрик (якщо вони працюватимуть). Вони думають, що кормлять всю Україну, то нехай тепер накормлять себе, може тепер хоч ситими стануть. А ми тут будемо "їсти м'ясні консерви з молодих дівчат", як було сказано на одному мітингу в Дніпропетровську. Але зате, вони вугілля ложками хаватимуть - так смакуватиме їм чорне золото.

І нехай час зробить своє і розставить все на свої місця: приєднаються вони до Росії чи ні - на те і є демократія і волевиявлення народу. Будь ласка. Єдина відмінність від 1920 року, що їх вже не приєднують, а вони самі приєднуються, що є вищою мірою ідеологічної обробки, коли майже 100 років потому історія йде по колу і вони йдуть по тих е помилках.

Ще раз кажу, мені з ними не по дорозі. Я не хочу ділити з такими людьми однієї землі, де, коли я би садив картоплю, хтось би її крав, вигребши всю землю до глиняного шару. Стіна мі нами потрібна хоча б тому, щоб їм хотілося її повалити. Досвід НДР і ФРН відомий всім. Якщо ж ні, то така доля наша ібо кожен будівничий свого майбутнього, навіть якби і за стіною.

   

Читати далі

Царь тут!

Свист батога в кримському степу перегукується з вітром, що хуртовиною носить сніг над донецькими териконами і тримає в страху не лише тих, хто живе на Східній Україні, але й тих, хто і північніше, і східніше, і південніше.

Десь зараз, сотні українців свідомо стоять на морозі, маючи мету і чітко мріючи про завтрашній день. В це вони і увірують. Водночас, той же ж мороз завіває в дірявий дах похилої хати, в якій живе десь на Сході чи Півдні вже літня, але ще не стара жінка. Вона не мріє про завтрашній день. Їй ще жити і жити, а на стриху в неї лежить вже приготований надгробний камінь і можливо приготована труна. Вона живе сьогоднішнім днем. Прожила день - дякую. Прожила ніч - теж дякую.

На такі думки надихнуло відео Геннадія Балашова, де в Києві з транспорантами "Стоп, Майдан!" люди, які приїхали з Криму і клянуться у вірності Царю-Батюшкє. Чоловік, що знімає це відео намагається вже не добром, а присоромлюючи опритомити їх. Вони там стояли по 200 грн. і казали, що в них все є і за це вони вдячні їхньому рідному Президентові. Цинізм дикий, але щирий. Може поодинці вони і сказали б щось інше, але вони вже потрапили в кадр в такій ролі, тому роль свою мусили виконувати.

Немає нам чому дивуватися. Останні 200 років Східна і Південна Україна не були українськими за змістом, бо були в складі Російської імперії. Якщо в Галичині були постійно якісь осередки українства і боротьби проти імперськості, то на тім березі, Царя-Батюшку любили і поважали. Зараз в Росії, в Білорусі та ще багато де шкодують за втратою монархії і багато хто хотів би її повернути. Це ж ось він - сонцесяйний, в орденах, в білому парадному мундирі виходить до свого народу. Коло нього чисті і вмиті діти йдуть і дивляться на своїх піданних. Цариця, від якрї пахне квітами, дивиться на босяків і голоту в льорнет, а народ в обдертому лахмітті здивовано дивиться їм вслід і готові на колінах повзти до їхньої карети і цілувати землю, на яку вони ступають. Бо хто МИ такі? А хто ВОНИ? Боги, хазяї життя і наших душ. За Вєру, Царя і Отєчєство! УРА!!!! Яка романтика...

В 1998 році, в Санкт-Петербурзі поховали царську сім'ю зі всіма почестями і за всім церемоніалом. Єльцин дуже шкодував, що він не є царем, але, як і кожен правитель Росії він вже ним був. Брежнєв казав, шо він цар, а Єльцина сам народ називав "Царем Борисом". Таке відношення до Президента залишилося і зараз. Тобто зміст лишився, а змінилося тільки слово. Яка різниця як називається? Зміст - це найосновніше. Хочеш жни, а хочеш куй - все одно получиш...хліб.

Найосновніше і найцинічніше, що народу на Східній Україні таке подобається. Кріпосне право відмінили, то значить все добре. Кріпосне право не вводять - ще ліпше. За таку річ навіть можна в Києві та ше й за гроші постояти. Ще собі підзароблять, та взагалі прекрасно. Вони стоять "за вєру, царя і отєчєство", щоб з портрету Цар подивився своїм мудрим поглядом і людині все стає ясно. "- Не наглій!  Чого ти хочеш? Кращого життя? - Мені би поїсти... - Ну вічно ти про одне і те ж. Шо тебе погано кормлять? - Та ні, нормально. Але можна поїсти?"

Голодний не хоче керувати, він хоче їсти. А коли він навіть поїв, то він хоче поїсти ще завтра, бо знає, що хтось мусить керувати, щоб він поїв. Головне для таких - це їжа. А хто керує - неважливо, головне, щоб гречка була.

Нам може бути тих людей тільки шкода, бо навіть Мартін Лютер Кінг, який представляв найбільш покріпачену народність мав мрію, а вони і того не мають. В них ще совітська влада і радянські порядки, бо біля них Росія і всевидяче око Царя слідкує за кожним і прогнівається на невірних, якщо щось не так. Навіть Бог для таких людей не такий важливий. Бог - то Цар на тім світі, а Цар-то він тут.

В східняків, напевно, якась така думка сидить в голові, що коли ми підемо до Європи, то така велииика бетонна стіна зі струмом виросте на кордоні з Росією і будуть стріляти по тих, хто до неї підійде. А на тому боці просто жита колосяться і рай земний просто. І всі на балалайках грають і ведмеді чай подають з варєньєцем і бублікамі...Ех....

Ну чому не хочеться мати щось своє, а хочеться завжди сусідові заглянути за тин?! Збудуй своє, щоб сусід до тебе заглядував. Але ця думка не на разі. Поки Цар межи нами, доти велич його і слава буде тримати в страху багатьох простих смертних.

Чого ви його рухаєте?! Він же ж спить! Ччччшшшшш....Він сьогодні думав про нас...Хто ми такі? Ніхто? А хто він? Він наше все!

Бррр, аже мурашки по шкірі...

Я люблю всіх українців і поважаю їх. Я не хочу, щоб ми всі мали одну думку (це в ідеалі), я мрію, щоб кожен з нас мав мрію. Без мрії - ми боввани, мов ті кам'яні баби, що стоять посеред кримського степу, яких обвіває вітер і несе свист батога між столітніми дубами, на яких висить чоловік, що мав мрію. Але він мав її.

Читати далі

Каченята дядька Скруджа

В неті те і бачу, що, куди не подивлюся, то бачу, що трійку лідерів опозиції називають "троє поросят", "тритушки" і т.д. Ну може воно так і є, але чому народ їх не змінить? Невже так круто сміятися зі своїх "лідерів"? Нехай вони може і безхребетні, але вони взяли на себе відповідальність за це. Мені їм особисто віри немає. Жодному. Але просто, якщо їх визнали лідерами опозиції та лідерами спротиву, то їх як мінімум треба поважати. Не гідно для тих, хто висуває цю майбутню владу їх же ж не поважати. Якщо вони нікому не подобаються, то чому їх не змінять? Чи немає нікого більш достойного на їхнє місце? Як показує практика - немає.

Ну якщо ве немає, то будьте ласкаві хоча б проявити повагу до них за те, що вони ходять до того придурка Януковича, бо бачать, що бійнею і новими жертвами це може закінчитися. Багато, хто зараз скаже: "От ми переможемо і їх поміняємо...". Для чого робити багато непотрібних рухів, якщо правильні кроки треба робити спочатку. Давайте змінимо їх на те, кого будемо поважати. Лідери опозиції зроблять те, що їм скаже народ, бо вони виходу не мають.

Тому для тих, хто кричить, що вони безхребетні та безхарактерні, радив би пропонувати свою альтернативу цим трьом. Хоча в тому, що одного лідера немає - погоджуються всі. Парадокс. 

Читати далі

Власна параноя

В наших головах - багато думок. На наших язиках - ще більше. Наші інстинкти - це те, що робить нас сильнішими, бо завдяки ним, ми на вулиці обертаємося назад, бо ми обачні. 70 років радянської влади наші батьки, діди і прадіди постійно оберталися на вулиці, бо якби цього не робили, то їх би забрали лише б тому, що вони цього не робили.

В часи війни було чітке розмежування добра та зла: комуністи або німці - це зло, УПА - це добро, до прикладу. Зараз, маємо добро, трохи менше добро, менше добро, менше зло, трохи менше зло і зло. І ніколи ми не знаємо, на якій стадії ми знаходимося і на якій стадії знаходиться те, що нам кажуть. А отже, ми не маємо довіри. Ми не довіряємо, бо маємо гіркий досвід зрад і поразок, бо ми або не знаємо кому довіряти, або просто немає чесних людей.

Ми і зараз не знаємо, брешуть нам чи говорять правду. І нам цього ніколи не дізнатися, як те, коли настане кінець нашого життя. Так склалося, що ніхто не підійде до тебе і чесно не дізнається, що він збрехав. Немає тих, хто готовий публічно визнати всю повноту вини і чесно віддатися на розсуд тих, кому він збрехав.

Зараз є купа думок і тут же ж вони можуть змінитися. Я не виключення, тому я просто пишу те, що думаю і теж стараюся довіряти "не тому, кому можна, а кому треба". Чого і всім бажаю.

Від початку Другої світової війни минуло вже більше 70 років, а ми досі не маємо спільної і обгрунтованої думки про те, хто її почав. Тому тим паче, ми не знатимемо правди про сьогоднішні події ще довго. Всі політики, які є проходять коло, як Земля обертається навколо Сонця приблизно з такою ж швидкістю. Сьогодні Порошенко за нас (це я до прикладу), а через 2 роки він може бути з Януковичем (якщо той ще буде) ібо він змінив свої політичні погляди, бо кожному властиво змінюватися.

Немає віри нікому і ми нервуємося та з останніх сил довіряємо тим, хто говорить те, що ми хочемо почути і як прикро, що немає тих, кому можна стовідсотково довіритися без краплини сумніву. І ще більш прикро, коли ти, вважаючи того, кому ти довірився, непідкупним і на перший погляд твоїм братом, тебе  і зрадить, бо знаємо приклад Каїна та Авеля, від яких розпочалося братовбивство.

Якщо зараз все те, що робиться на Майдані робиться щиро (я про політичне керівництво) і без вигоди тих, хто це звершує, то успіх і розвиток нам гарантований, але якщо виявиться, що нас знову "поімєлі", то людському розчаруванню не буде меж і мстя народна буде страшною і неосяжною.

Уявіть собі народ без довіри одне одному. Це той же ж народ і погубить. Тому робімо все об'єктивно, обдумавши і зваживши всі боки конфлікту. Відсуваймо самовпевненість і шукаймо компроміс.    

Читати далі

Петарда під тапком

Ну як би мені хто і як не доводив доцільність тих справ, я не розумію, для чого захопили Львівську ОДА. З одного боку можна сказати, що ми цим дали стимул по інших регіонах і пішла ця "вибухова хвиля". Але з іншого, ми бачимо паралізування роботи області, бо по суті прямо ламається вертикаль і структура, в якій працювали 20 років.

Давайте почнемо дивитися в корінь конфлікту. Хто є основним "джерелом зла" і представником Януковича в ЛОДА? Відповідь: голова ЛОДА Олег Сало. Тут я погоджуюся: так, він винен. Окей, він написав заяву про відставку. Для чого паралізувати роботу всієї адміністрації? Наскільки я знаю, в ЛОДА всі заступники, директори департаментів та працівники ті, хто працювали там більше 2-3 років. Сало, коли вступив на посаду, не привів з собою практично ніякої команди: він працював з тими, хто є. Тим більше, йому не дали зробити тих "злочинних дій" хоча б тому, що він там з 31 жовтня.

Та й взагалі, для чого робити якісь дії у Львові, коли більшість населення та влади (включно з правоохоронними органами) прямо підтримують протестувальників. Ну якщо і не до кінця підтримують, то хоча б не перешкоджають.

Це добре, що обласну раду ще не розбомбили, бо вони мають прийняти бюджет і хоча б вони мають контролювати надходження коштів в область. Бо якщо кошти не будуть надходити за призначенням, то область повністю буде паралізованою.

Я бачу це, як свавілля праворадикальних угруповань, бо людей не допускають на робочі місця, зарплати вони не отримають, а в них теж є родини і діти. Бо яка в цьому кінцева мета? Що цим хотіли домогтися? Не було де збиратися, щоб влаштувати штаб? Та будь-яка установа (університет, академія тощо) надали би приміщення для розміщення штабу та ведення роботи.

Тепер вони домоглися цього, а що далі? Це було тільки для тих, хто не хоче або не може їхати до Києва, але хоче "воювати" і типу робити щось на місці. Побудували барикади. Проти кого? Хто зараз полізе відбвати ЛОДА, якщо всі військові частини і підрозділи блокують. Ну випустили пар. А далі що? Чи може є якісь чіткі кроки? Чи є якесь налагодження координації того, що має відбуватися у Львові?

Є багато запитань і ще менше є відповідей. Воля народу наразі є стихійною і бачимо реальне втілення положення про "владу народу", тому, як постелиш, так і поспиш. Валити завжди ліпше, ніж будувати. Те, що було набудовано, те і розвалили. Але будувати все одно треба, але як і що?       

Читати далі

Закон і порядок

Подекуди, пересердя, яке переповнює наші почуття і коли кров'ю обливається серце, паралельно з тим, як стискаються в руках вила чи смолоскипи, потребує видихнути, перевести подих і подивитися на ситуацію з іншого боку. Аналізуючи останні "свіжі" події, які відбуваються, бачу, що єдині, хто зараз діє в межах чинного законодавства - це влада. Я не кажу про пряме і чесне виконання законодавства, а кажу про те, що всі навіть злочинні дії, вони підлаштовують під законодавство, тому, коли вони кажуть, що діють згідно чинного законодавства - так і є, тому дивуватися тому не потрібно.

Події на Грушевського мали би спонукати нас не дивитися однобоко на ситуацію, але і подивитися з іншого боку і дати відповідь на питання: чому Внутрішні війська і "Беркут" там стоять. Чому вони твердо переконані в своїй правоті? Давайте дивитися спочатку. Мітингувальники рухалися в бік Верховної Ради, щоб провести там мирне (чи не мирне) зібрання, яке цілком могли б перерости в заворушення чи, принаймні, биття вікон. Захоплення КМДА, Жовтневого і Будинку профспілок є яскравим прикладом цього. Правоохоронцям пояснювали, що вони забезпечують діяльність органів державної влади. І це теж правда. Бо я впевнений, що якби тим, хто кидав коктейлі Молотова на Грушевського дали можливість зробити це в урядовому кварталі - вони б це зробили.

Але давайте дивитися ще глибше: чому ми вважаємо, що ця влада є нелегітимною чи, як кажуть, незаконною?! Все цілком законно. Вибори Президента і парламенту відбулися? Відбулися. Їх визнали всі, а отже і ті, хто пройшли до Верховної Ради і той, хто став Президентом зробили це повноправно і легітимно. Більше того, вони свою політику будують так, що вони через закони втілюють те, що вважають за потрібне, але виключно через закони - щоб не було до чого придертися. Європа вестиме переговори тільки з чинною та легітимною владою, а не з опозицією - вони дали чітко це зрозуміти. А наразі, такою владою є Янукович і Ко.

З іншого боку, опозиція, яку ми маємо профукала все, що могла. І голосування за відставку уряду чи просто організовану підготовку Євромайдану та зміну влади. І їм ніхто не винен, що вони не взяли голоси Партії регіонів, і можливо, не пішли навіть їхніми методами (підкуп гречкою чи шоколадками). Оскільки ми бачимо таку тенденцію в народі, що підкуп їм підходить (ніхто ніби критично про це не кричить), то треба за макіавеліанським принципом "робити зло заради добра".

Вихід, який я бачу з цієї ситуації - це обрання законної тактики протистояння. Чомусь опозиція забула за пропозицію Сергія Власенка про те, що в Президента завершується термін повноважень в березні 2014 року (стаття 103 Конституції України). Чому цієї пропозиції не було підтримано чи розвинено - мені не зрозуміло та невідомо. Таким чином, в тій бездії ми бачимо може навіть навмисний саботаж та ескалацію цього конфлікту. Ворога треба бити своєю зброєю, тому, якщо вони вибрали своєю зброєю закон, то вони зробили велику помилку.

Хто шукає вихід, той його знайде завжди. Тільки от проблема, що не хочемо шукати, але можемо.  

Читати далі

Підпустимо їх ближче... (Кулеметник)

Сьогодні зранку прочитав план "Правого сектору" щодо ведення бротьби та подальших революційних дій. Взагалі без паліва. Ну але без того опублікування, ми би не знали, що вони планують, а так, хоч можу щось порадити. Це дуже позитивний крок, що нарешті є план дій, і що важливо, він конкретний. АЄОА. І не одне А. Хто ще не читав, репост тих положень тут:

Провідник ВО «Тризуб» ім. С.Бандери Дмитро Ярош
АЛГОРИТМ РЕВОЛЮЦІЇ
1. Тримаємо периметр Майдану. Укріпляємо оборонні позиції. Продовжуємо набір добровольців, структуризацію, забезпечення всім необхідним і вишкіл сил Самооборони та «Правого сектору», з метою перетворення їх у структури Національної Гвардії, Безпеки, Поліції.
2. Проводимо партизанські вилазки у Києві. Під ногами окупантів повинна горіти земля! Влаштовуємо полювання на представників бандформування «беркут», «тітушок», депутатів «регіоналів», комуністів.
3. Пропагандивно опрацьовуємо силовиків. Перехід однієї військової частини на сторони повстанців – 50% Перемоги.
4. Силами політичних партій та громадського сектору проводимо різноманітні мирні заходи: демонстрації, блокування установ, пікетування, флеш-моби тощо.

5. Автомайдан збільшує кількість денних пропагандивних акцій.

6. Дяільність опозиційної трійки виявилась неефективною, тому розширяємо кількість людей, які приймають рішення на Майдані. Бачу приблизно такий ряд: Андрій Парубій, Віталій Кличко, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок, Юрій Луценко, Віктор Балога, Анатолій Гриценко, представник «Правого сектору», можливо ще хтось.
7. Проголошуємо Революційне правління в Україні, формуємо Національну гвардію, Безпеку, Поліцію.

8. В областях продовжуємо взяття під контроль адміністративних будівель та перебирання всієї повноти влади революційними органами на місцях. Розширяємо територію Революції.
9. Готуємося до можливої військової агресії Російської імперії.
10. Розпрацьовуємо і реалізовуємо плани по арешту Януковича та його приспішників.
11. Менше звертаємо увагу на Захід. Він солодкоголосий, але продажний і вже неодноразово зраджував українців.
«Правому сектору» вдалось дати новий поштовх Революції та наблизити час Перемоги. Дехто знову намагається збити її темп. Цього допустити не можна. Янукович боїться тільки сили… Кров Героїв Революції не має пролитися марно!
Разом – до перемоги!

Щодо першого пункту, то зауважень немає взагалі, єдине, що бракує кадрів, які би проводили вишколи щодо протистояння. Наявність та долучення колишніх запасних та відставних військових кадрів необхідна, до чого може долучитися Київська міська організація Спілки офіцерів України наприклад. Просто їх треба попросити і дати відповідні компетенції, навіть, якщо долучити їх як консультантів. Тим паче, формування Національної гвардії, безпеки, поліції і т.д. потребує долучення кваліфікованих кадрів. 

Згадуючи революції 1917 року в Петрограді, Червона армія формувалася з колишніх царських офіцерів, бо коли вони половину офіцерського складу перестріляли, то Троцький як засновник Червоної армії задумався і зрозумів, що без оброблених ідеологічно колишніх царських офіцерів ефективної армії швидко вони не побудують, оскільки тоді був час, що не було ані училищ, ані військових академій. Більшість викладачів в тих академіях були царськими полковниками і особами вищого командного складу, тому без сформованих та вірних Україні командирських кадрів нам зараз не обійтися. 

Шостий пункт потребує розмежування. Політичне керівництво не може бути водночас і військовим. Хто пам'ятає історію, ОУН - це була політична організація, УПА - військова. Зараз це розмежування теж потрібно, тобто структуру потрібно налагодувати і там, і там. Без цього порядку і чіткої координації, робота не розпочнеться. Крім того, пошук конструктиву має бути насамперед між опозицією і провідниками спротиву, а потім вже між опозицією і владою. 

Поза тим, Віктор Балога в тому списку дійсно зайвий. По-перше, він не є лідером, він не є політиком, він є закарпатським "царьком". Крім того, бачимо неефективність трійки лідерів опозиції, тому членство в політичному керівництві теж є питанням. Я не побачив в лідерах Петра Порошенка, який відстоює інтереси Майдану в Давосі зараз і домовляєтсья з європейськими політиками за санкції. Не бачу також Андрія Садового, який міг би неабияк пригодитися на Майдані, але без нього, у Львові може бути хаос, бо він забезпечує діяльність Львівської міської ради, оскільки органи області зараз не є чинними. 

Дев'ятий пункт є взагалі примарним, оскільки введення російських військ в Україні буде вимагати налагодження партизанки в Україні, бо вони миром просити не будуть. Ми бачимо, що вони робили в Грузії і бачимо, що зараз говорить їхнє телебачення про події в Україні, тому "Беркут" ще "мальчікі" проти регулярних російських військ, які моуть ввійти як миротворці, якщо будуть мати санкцію ООН або будуть "примушувати нас до миру". Єдина порада провідникам - -це йти до Бібліотеки Вернадського і тим, хто плануватиме подальші дії, ознайомитися з посібниками з підпільної роботи, підготованими УГВР для УПА. Оскільки маємо в історії досвід підпільної і реальної збройної боротьби, маємо приклад такого протистояння, маємо використати це все в повній мірі. Але читати мало, тому долучення колишніх військових - обов'язкове, як на мене.

Одинадцятий пункт правильно сформульований, проте пам'ятаймо, що Європа - стара курва, тому вона підтримає лише переможців. Якщо ми переможемо, то вони нас приймуть до себе, а якщо ні - то в конфронтацію з Росією вони не вступатимуть. Пам'ятаємо 1939 рік, коли лорд Чемберлен з Рузвельтом здав Гітлеру Чехословаччину. Пам'ятаємо той же рік, коли Британія і Франція здали Гітлеру Польщу, тому не варто сподіватися, що вони втрутяться у випадку російської експансії, бо цього не буде. Єдині, хто можуть нам допомогти - це Польща, але вони, глибоко проаналізувавши своє становище, зрозуміють, що сили нерівні і втручання в цей конфлікт означатиме загрозу національній безпеці своєї держави.

Є ще зараз прихильники такої теорії, що Центру і Заходу потрібно відділятися від Сходу. Це є дуже неправильно стратегічно та геополітично, адже, якщо тверезо подумати, Схід і Південь одразу займе Росія.

Перше. Південь їм зайняти можна легенько, бо там вже немаленький контингент російського Чорноморського флоту. Підвіз продовольства для бойових дій морем - легенький і безперешкодний, а отже це значить блокування наших ВМС та відсутність виходу України до моря.   

Друге. Хто знає історію, то Сталіну для того, що розв'язати світову революцію потрібно було мати кордон з Німеччиною, через яку він на багнетах переніс би революцію в Європу. Для того Гітлер і Сталін поділили Польщу і опинилися одне біля одного. Зараз Схід є для нас тією Польщею, тому, якщо Схід ми здамо, то ми будемо межувати з Росією, а отже це значитиме подальше захоплення українських територій, зокрема західних, що означатиме повтор 1939 року і приєднання Західної України до складу СРСР зборами Західної України.

Як бачимо, історія йде по колу і ми йдемо тими самими помилками. Поки що вони не значні, тому маємо зробити все, аби не робити їх ще більше. Поки що пишу свої думки тут, бо не знаю чи мої знання і думки пригодяться на Майдані, бо бачу зараз неефективне керівництво спротивом, а отже самовпевненість організаторів в свїх діях. Якщо ви мене чуєте, закличте, я готовий працювати своєю головою. Якщо ні - буду писати на відстані, бо треба тут робити плацдарм для оборони.

Історія розсудить всіх і ми її зараз пишемо. Хтось пером, а хтось кров'ю. Тільки от першого би більше.     

Читати далі

Так жить нельзя (М. Жванецкий)

Фраза Великого сатирика зараз актуальна як ніколи. Цей пост присвячую нашому всенародному терпінню. Цій рисі характеру дійсно треба ставити пам'ятник з чистого золота. Впродовж всієї історії ми терпіли. Деколи ми боролися, подекуди навіть успішно, але переважну більшість терпіли. Не наша в цьому вина, просто натура українська надзвичайно мирна і спокою хоче. Хочеться домашнього і родинного затишку. Хочеться простого спокою. Але Бог наділив нас такою долею, яку мусимо пронести всі разом, мов той хрест, що Ісус ніс не Голгофу.

Стоїмо між двох світів і двох систем, тож ми постійно в стані вибору. До того ж, той вибір не може бути однозначний і на всі часи. Були періоди в історії, коли поляки були нашими найбільшими ворогами, а зараз, вони наші найбільші побратими. Але часи міняються, міняються вподобання. Хтось в більшості, хтось в меншості, але терпіння не полишало нас ніколи.  Нас вбивали, катували, знущалися, а ми тільки вперто дивилися ворогові в лице викликаючи в нього огиду і повагу.

Хоча нам і на ворогів не завжди щастило. Бачимо, що ті вороги, яких маємо зараз не поважають своїх ворогів, їхній потенціал та можливості. Це дуже самовпевнено, коли вони мають силу, але коли її не стане, то не стане і їх. Тож, як бачимо, вони про це не дуже задумуються.

Без перебільшення, ми були є і залишаємося однією з найбільш моралізованих та демократизованих країн. Я говорю про нашу країну, бо основа країни - це її народ. Нещодавно ті, хто хотів повбивати всіх чиновників і детально описував, як це зробити, тепер кажуть, що їх треба любити. Всі кажуть, що мусимо стояти мирно і мирно перемогти. Отець Михайло Димид нагадував, що "ми боремося зі злом, а не зі злими людьми". Я згоден. Але мусимо чітко дати собі відповідь, що "так жить нельзя".

Ми не можемо змиритися з вбитими, пораненими і любити ближнього (навіть беркутівця, як самого себе). Видно не вистачає ще мені глибини розуміння Святого Писання, бо події, які відбуваються останнім часом дезорієнтують та спонукають до реальних і кардинальних дій.

В мене не знаходиться слів, але є чітка думка в голові і розуміння, де я потрібний і знаю, що буду робити. Все вирішать ці дні. Терпінню настає кінець. Народ вичерпав бездонну криницю народного терпіння і хоче їхньої відповіді за все. Немає нічого страшнішого за народну помсту. Хто не знає, що це таке, то нехай подивиться відео зі страти Ніколае Чаушеску і його розстріл, або почитає про смерть Беніто Мусоліні.

Переговори нічого не дадуть, вони напрацювали собі на електричний стілець і введення смертної кари у винятковому випадку. Вони зайшли у нашу хату і спалили її зсередини. Питання в тому, чи ми залишимося в тій хаті горіти, чи підемо палити їхню стайню?

Михайло Жванецький завершить мою статтю: "Нашу жизнь характеризует одна фраза: «Так больше жить нельзя!»...Наш человек эту фразу слышал и триста лет тому назад, двести, сто и, наконец, семьдесят лет назад сделал так, как ему советовали, ибо так больше жить нельзя... С тех пор слышит эту фразу каждый день...Тут соберут, там потеряют. В магазинах нет, на складе есть – на случай войны. Тогда давайте воевать поскорей, а то оно все испортится. И что в мире никто мороженое мясо не ест, только мы и звери в зоопарке, хотя звери именно не едят, только мы. Вот я и думаю, а может, нас для примера держат. Весь мир смотрит и пальцем показывает: – Видите, дети, так жить нельзя!".     

Читати далі

Ми всі вівці Божі...

Завжди собі казав та й мені казали, що я ніколи не зможу усвідомити всю суть смерті, доки не втрачу когось з близьких. Першої не стало моєї бабусі, яка померла позавчора. Для мене це дуже гірка втрата. Тепер вона тільки в спогадах і думках. Всі ці останні дні навівали колосальний смуток: поїздки в морг, оформлення довідок і та вся бюрократія... Коли я виїжджав з дому, щоб їхати оглянути тіло, мені одразу захотілося повернутися назад. Я не боявся, мені просто було моторошно і страшенно некомфортно. І так вже два дні. Коли ти дивишся на її тіло, то здається що вона спить, хоча раніше, коли вона спала, здавалося, що вона мертва. Такою вона і залишиться в моїй пам'яті: старенькою, доброю, наївною та турботливою. Ніколи не знаєш, що буде завтра і хто буде наступний.

Зараз те ж, що і я відчувають тисячі українців, бо вже п'ятеро патріотів відійшли у вічність та упокоїлися в Бозі. Моя бабуся відійшла до Бога спокійно, а вони - героїчно. Їхні муки - це наші сльози і наше майбутнє. Їхня жертва - це наш стимул до боротьби. Це теж чиїсь діти і десь за ними голоситимуть, що їх Бог прибрав не від старості, а від кулі та сили. 

Через муки прийде очищення. Через сльози прийде радість. Через горе прийде розуміння.

Це - війна, в якій немає прощення тим, хто судити береться хто вартий жити, а хто ні. Помста - це не вихід, але відсіч - це засіб до перемоги. В ці хвилини я духовно єднаюся зі всіма українцями в світі в спільній та щирій молитві за жертвами Майдану. 

Пам'ятаймо про їхній подвиг, що має стати тим смолоскипом, що розпалить багаття всенародного гніву. Цінуймо цю жертву і не розчаруймо їхні надії, щоб все це не було на марно.

Не плачмо за ними довго, бо побачимось ми з ними на Страшному суді, де кожен з нас буде мати те, що заслуговує. І не біймося смерті, бо вона не боїться нас. Сприймаймо це як належне, як діло та вчинок Божий та робімо висновки!

Вічна пам'ять і слава героям! Слава Україні!  

Читати далі

Ополонка і ми в ній

Водохреща вже минуло, але тема ополонки залишилась. Через те, що опозиція не може визначитися в якому часі та правовому режимі (мирному чи воєнному) ми живемо, ми в ополонці будемо не пірнати до Водохрещенської води, а будемо плавати в ній як "дещо" і активно прибиватися до того чи іншого краю. Така невизначеність лякає.

Те, що зараз робиться на Майдані дивує своєю неорганізованістю та невизначеністю. Всі кажуть, що потрібно їхати на Майдан, але не всі знають, що там будуть робити. Не сперичаюся, зайняти місце на барикадах може кожен, але крім просто стояння і чекання атаки до того має бути активна підготовка. Не знаю, як використовують цей час затишшя організатори протистояння, але вартувало б на мою думку використати цей час, щоб налагодити нормальну та організовану роботу та внутрішню структуру.

Вчора ми мали 22 січня - День соборності. Ми всі святкуємо його і багато хто радіє з цього приводу, але мало хто пам'ятає про те, що було далі. Ми повторюємо помилки 1919-1920 років, коли Директорія УНР не надавала належної підтримки та уваги створенню української армії, бо сподівалася, що світова громадськість не дасть новостворену державу в образу. Скоропадський побачив, що без армії нічого не буде, тому без військової підтримки Німеччини, нормальних збройних сил не можна було налагодити. Щоправда, він не розрахував належним чином можливості українського селянства щодо постачання продовольства великому контингенту німецьких військ. Але зараз ми йдемо шляхом саме Директорїї, а саме політичним, а отже на даний час хибним. Оскільки, ми маємо збройне протистояння, то і відповідь має бути аналогічною.

Дивує відсутність внутрішньої структури та ефективного управління радикальними протестуючими на Майдані. Навіть, якщо воно і є, то воно направду не ефективне. Маючи справу з організованим противником, керівництво радикальних угруповань не має добре налагоджену ефективну службу постачання, командний склад (від найнижчих до найвищих ланок), не ведуться політбесіди з протестуючими, бо в кожного своя ідея і своє розуміння, а в організованій боротьбі, люди мають думати однаково.

Я вже писав в своїх попередніх постах і від тієї думки не відмовляюся, що керівництво спротиву мають організовувати колишні військові, якщо не повністю в керівництві, то хоча б мали бути долучені як консультанти. Мінімум 2 генерали армії, 1 адмірал та 1 генерал-полковник були звільнені зі своїх посад Януковичем, тому вони цілком могли б долучитися до цього загального поруху. З практики переворотів ми бачимо, що найбільш організовано виходило саме у військових хунт та інших угруповань, оскільки ця сила дуже організована і структуризована, що значно спрощує управління та комунікацію.

З погляду історії, то УПА починалася з УВО в 1920 році, актив якої складали офіцери УГА / УСС, які планували (і досить успішно) збройну боротьбу. До організованого збройного повстання в Україні дійшло лише в 1940 році, тобто організаційно, теоретично і структурно, УПА формувалася 20 років. Зараз констатуємо, що все потрібно робити вже, негайно та поспіхом, бо часу немає. Якщо Майдан впаде (не приведи Господи!), то почнеться зачистка Майдану, введеться комендантська година, арешти і повторяться події 1989 року в Польщі.

Повертаючись до контексту статті, ви би спитали, що б робив я?! Мені спало на думку розвивати службу постачання в контексті забезпечення речами та "горючими матеріалами". Оскільки, протестуючі мають справу з газовими гранатами, потребують протигазів та засобів індивідуального захисту. Тим не менш, в Києві є склади цивільної оборони, на яких є всі необхідні медичні матеріали та засоби ІЗ. Тим більше, вони погано охороняються, тому це можна було би втілити. Крім того, склади ЦО є і в навчальних закладах. Щодо налагодження виготовлення інших речей, потрібних для ведення бойових дій, то їх цілком можна виготовляти в домашніх умовах, але це потрібно здійснювати централізовано. Всього не можу писати, бо самі розумієте теперішній час, хоча кому потрібно, той зрозумів:-)

Інше питання, чи потрібне це все організаторам і керівництву спротиву. Через різні суб'єктивні та об'є ктивні причини, я не можу зараз бути на Майдані, але коли ми чітко будемо усвідомлювати в якому часі ми живемо, якщо нас обмежать в наших правах і свободах, то ми почнемо братися за голову. Не треба чекати, коли Майдан розженуть і тоді злазити з печі, треба той час, який зараз є треба по максимуму і з користю використати, щоб дати їм останній бій. Створивши вогняний заслон на Майдані, "Беркуту" не буде де подітися, але це потребує порядку, адекватності, свідомості та організованості.

Ми переможемо, але якщо захочемо!     

Читати далі

Війна в Криму, всьо в диму

Ох, зараз би кулемет та ше й одну стрічку зарядити і як дати по "беркутах" і по Верховній Раді. Паралельно з кадрами в телебаченні стоїть картина штурму Білого дому в 1993 році в Москві, але там була трохи інша ситуація. Штурм в Москві став символом з одного боку розстрілу парламентаризму, а з іншого - пошуку демократії. Парламентаризму в Москві так і не створилося, як і демократії. Важливе інше. Важливе те, що зараз це дуже актуально.

Я дивився фільм про ситуацію в Москві і там розповідалося, шо і тих 10 танків, які були там могло не бути, бо "солдати копали картоплю", тому екіпажі складалися лише з офіцерів. Зараз ситуація в українській армії залишає бажати кращого. Хоча, з іншого боку цікаво, як зараз тим солдатам, які сидять зачиненими в казармах. Невже, їм не хочеться зараз бути з народом?! Невже серед 130 тисяч української армії не знайдеться декілька сміливців, які би стягнули декілька автоматів, осідлали декілька танків чи БТРів і виїхали в напрямку Києва?! Хто би їх зупиняв?! Внутрішні війська - безсилі, військова служба правопорядку не має достатньо потужностей. Якби вони могли зв'язати своїх командирів, відкрити склади пального, заправити бронетехніку і дістати боєприпаси, я думаю, вони б до Києва змогли б доїхати.

В Білій Церкві під Києвом є 72-га механізована бригада Сухопутніх військ, яка має в своєму розпорядженні танки, самохідні артилерійські установки тощо. Вони цілком в силі це зробити. Якщо зараз не врятувати цим боротьбу, то її вже важко буде відновити. Налагодження організованої структури спротиву, вивчення основ партизанської тактики, зокрема в частині створення вибухівки, мін тощо як ніколи потрібні зараз для вдалого розвитку боротьби.

Зараз, армія має бути з народом, оскільки міліція вже не з ним, а проти нього. Я вже писав в Фейсбуці, що зараз відставні військові, генералітет та офіцерство повинні почати планувати розвиток силового варіанту спротиву, зважаючи на теперішню обстановку. Якщо їм важливі лише їхні пенсії, то вони можуть нічого не робити, але якщо вони пам'ятають ті буремні 90-ті, коли становилися Збройні Сили, коли вони приймали присягу - вони долучаться до народу і організують їхні дії. Офіцери мають очолити загони самооборони, в підрозділах має бути дисципліна і субординація, має бути створений штаб та оперативний відділ, який би планував подальші дії протестуючих.

Революцій не буває безкровних, але ми зацікавлені в революції малою кров'ю. Без організованості спротиву, фіаско цілком реальне, оскільки противник більш організований. На його боці боєприпаси, склади, обмундирування, екіпіровка і засоби індивідуального захисту.

Пам'ятаються кадри, коли в 1991 році, коли Єльцин був лідером російського народу і розвалював Союз, то 10 танків перейшли на його бік. З цього почалася перемога і розвал СРСР. Чого і нам бажаю: розвалити УРСР в її лігві - Верховній Раді. 

Читати далі