Матеріальні цінності


Здається, що їх не існує, бо що таке матеріальна складова в порівнянні з вищими цінностями? Моральними, духовними, етичними. Та ніщо, сміття. Що таке гроші? Папір здається. Окей, цей папір вислухає таке про себе, а потім дуля його в кишені. Класно тим, хто за вдалим виразом Остапа Бендера "народився до епохи історичного матеріалізму". Здається, що гроші як матеріальна цінність не потрібні нам взагалі, однак виходить, що ми нічого не можемо дати іншим, крім того, що вміємо самі. Я не є великим майстром в чомусь, а тому вмію небагато. 

Тим, хто мені насправді дорогий я можу дати лише своє тепло, любов, спілкування і цей перелік нематеріальних речей можна продовжувати довго і сидіти в дірявих шкарпетках і чекати, доки хтось прийде і послухає твої нікому не потрібні віршики про бездонний океан і гієну вогенну. Все це непотріб. Якщо дивитись песимістично та реалістично. На мій погляд, реалізм сходиться більше з песимізмом в проекції на наше велике життя.

Але філософічні настрої колись проходять, замінюючи себе матеріальними нагадуваннями, які не дають можливості подумати: або в тебе є засоби матеріального існування, або немає. Третього не дано. Немає грошей — ти гімно одним словом. Коли ти відчуваєш, що хтось чекає підкріплення твоїх високих слів матеріальними, але приємними дрібницями (не з принципу, а задля спокою душевного), ти неохоче вивертаєш кишені і знову бачиш дірки, що заставляють повертатися тебе до ручки і паперу, сповідаючись на своє нікчемне життя, за яке ніхто не дасть (чи поки що не дає) ломаного гроша. Ти знаєш, що від тебе можуть відвернутися близькі, які будуть вважати, що ти не цінуєш їх не виявляючи "матеріальної любові". 

Ти не хочеш, аби над тобою зглядувалися люди, як самаритяни, які приймуть тебе до свого дому і обітруть твої рани, бо ж ти не жебрак, бо багатий духовно. Але якщо в часи Христа це було цілком нормально, то зараз це здається дикістю і життя просто засмоктує тебе в боргову безодню, з якої ти може колись виберешся. А зараз ти повний наївності, в погоні за такими гарними і досяжними, але гарячими зірками. Ти їх ловиш і готовий терпіти біль, лиш би їх не втратити, однак сила болю та твоєї долі сильніша од твого організму і почуттів. Тож імпульси твого тіла самі розтискають твої пальці, тож важко жити і шкода вмерти. Від такого вибухового коктейлю думок, що відвідують матеріально убогу людину, яка однак багатою є духовно (від того сила думок збільшується) недалеко до самогубства через те, що хочеться зробити те, що не в силах твоїх. Це розриває тебе зсередини, стискає в лещата твої сердцеві судини, які в корінні волосся роблять тебе сивим, а саме серце вкривається рубцями.

Убогий матеріально тим відрізняється від багатого, що живе сьогоднішнім днем. Багатий може купити собі все, але цінувати буде недовго. Убогий шукає баланс в матеріальному, якого в нього небагато і не хоче втратити своєї голови — він просто хоче спокійного життя. Тому і трясеться над кожною копійчиною, щоб витратити її, щоб відчути себе трохи багатшим. Проте багатий ніколи бідному не подасть, бо можливо сам таким був і пиха вища за милосердя. 

Світ невідворотно поділив своїх дітей на багатих і бідних. Цю межу можна перейти лише витративши багато часу та зусиль, однак в деяких випадках, час проти нас. В моєму випадку теж. Знаходячись зі своїми мріями по різні боки стін, ми молимось, щоб їх досягнути, а досягнувши робимо все, аби втримати, однак гніт нашої свічки перегорає дуже швидко і, прокидаючись в холодному поту розуміємо, що не досягти нам цього, бо не достойні ми або бездарні. Досягнення наших мрій веде нас до безумства, тому своїх мрій досягаючи, ми робимо себе більш залежними та божевільними. А може їх досягати і не потрібно, треба, щоб молились ми на них, але так і ніколи не бачили, бо побачивши, а потім і втративши — втратимо себе і голову. Як бути, куди йти, як діяти....