Десь зараз, сотні українців свідомо стоять на морозі, маючи мету і чітко мріючи про завтрашній день. В це вони і увірують. Водночас, той же ж мороз завіває в дірявий дах похилої хати, в якій живе десь на Сході чи Півдні вже літня, але ще не стара жінка. Вона не мріє про завтрашній день. Їй ще жити і жити, а на стриху в неї лежить вже приготований надгробний камінь і можливо приготована труна. Вона живе сьогоднішнім днем. Прожила день - дякую. Прожила ніч - теж дякую.
На такі думки надихнуло відео Геннадія Балашова, де в Києві з транспорантами "Стоп, Майдан!" люди, які приїхали з Криму і клянуться у вірності Царю-Батюшкє. Чоловік, що знімає це відео намагається вже не добром, а присоромлюючи опритомити їх. Вони там стояли по 200 грн. і казали, що в них все є і за це вони вдячні їхньому рідному Президентові. Цинізм дикий, але щирий. Може поодинці вони і сказали б щось інше, але вони вже потрапили в кадр в такій ролі, тому роль свою мусили виконувати.
Немає нам чому дивуватися. Останні 200 років Східна і Південна Україна не були українськими за змістом, бо були в складі Російської імперії. Якщо в Галичині були постійно якісь осередки українства і боротьби проти імперськості, то на тім березі, Царя-Батюшку любили і поважали. Зараз в Росії, в Білорусі та ще багато де шкодують за втратою монархії і багато хто хотів би її повернути. Це ж ось він - сонцесяйний, в орденах, в білому парадному мундирі виходить до свого народу. Коло нього чисті і вмиті діти йдуть і дивляться на своїх піданних. Цариця, від якрї пахне квітами, дивиться на босяків і голоту в льорнет, а народ в обдертому лахмітті здивовано дивиться їм вслід і готові на колінах повзти до їхньої карети і цілувати землю, на яку вони ступають. Бо хто МИ такі? А хто ВОНИ? Боги, хазяї життя і наших душ. За Вєру, Царя і Отєчєство! УРА!!!! Яка романтика...
В 1998 році, в Санкт-Петербурзі поховали царську сім'ю зі всіма почестями і за всім церемоніалом. Єльцин дуже шкодував, що він не є царем, але, як і кожен правитель Росії він вже ним був. Брежнєв казав, шо він цар, а Єльцина сам народ називав "Царем Борисом". Таке відношення до Президента залишилося і зараз. Тобто зміст лишився, а змінилося тільки слово. Яка різниця як називається? Зміст - це найосновніше. Хочеш жни, а хочеш куй - все одно получиш...хліб.
Найосновніше і найцинічніше, що народу на Східній Україні таке подобається. Кріпосне право відмінили, то значить все добре. Кріпосне право не вводять - ще ліпше. За таку річ навіть можна в Києві та ше й за гроші постояти. Ще собі підзароблять, та взагалі прекрасно. Вони стоять "за вєру, царя і отєчєство", щоб з портрету Цар подивився своїм мудрим поглядом і людині все стає ясно. "- Не наглій! Чого ти хочеш? Кращого життя? - Мені би поїсти... - Ну вічно ти про одне і те ж. Шо тебе погано кормлять? - Та ні, нормально. Але можна поїсти?"
Голодний не хоче керувати, він хоче їсти. А коли він навіть поїв, то він хоче поїсти ще завтра, бо знає, що хтось мусить керувати, щоб він поїв. Головне для таких - це їжа. А хто керує - неважливо, головне, щоб гречка була.
Нам може бути тих людей тільки шкода, бо навіть Мартін Лютер Кінг, який представляв найбільш покріпачену народність мав мрію, а вони і того не мають. В них ще совітська влада і радянські порядки, бо біля них Росія і всевидяче око Царя слідкує за кожним і прогнівається на невірних, якщо щось не так. Навіть Бог для таких людей не такий важливий. Бог - то Цар на тім світі, а Цар-то він тут.
В східняків, напевно, якась така думка сидить в голові, що коли ми підемо до Європи, то така велииика бетонна стіна зі струмом виросте на кордоні з Росією і будуть стріляти по тих, хто до неї підійде. А на тому боці просто жита колосяться і рай земний просто. І всі на балалайках грають і ведмеді чай подають з варєньєцем і бублікамі...Ех....
Ну чому не хочеться мати щось своє, а хочеться завжди сусідові заглянути за тин?! Збудуй своє, щоб сусід до тебе заглядував. Але ця думка не на разі. Поки Цар межи нами, доти велич його і слава буде тримати в страху багатьох простих смертних.
Чого ви його рухаєте?! Він же ж спить! Ччччшшшшш....Він сьогодні думав про нас...Хто ми такі? Ніхто? А хто він? Він наше все!
Бррр, аже мурашки по шкірі...
Я люблю всіх українців і поважаю їх. Я не хочу, щоб ми всі мали одну думку (це в ідеалі), я мрію, щоб кожен з нас мав мрію. Без мрії - ми боввани, мов ті кам'яні баби, що стоять посеред кримського степу, яких обвіває вітер і несе свист батога між столітніми дубами, на яких висить чоловік, що мав мрію. Але він мав її.
