День пам'яті про солдата, чиї груди були нашпиговані кулями. І в душі він був простим гарматним м'ясом, який не воював за Сталіна. Він мав перед собою шлях додому, який він міг пройти або не пройти. Він наївно думав, що його чекали, але насправді від його хати залишилася лише 3-метрова яма від фугасної бомби.
День пам'яті про сотні тисяч солдатів штрафних батальйонів і бригад, які були винні лише в тому, що повернулися до "своїх", а їх визнали дизертирами і не рахували не лише за людей, але й кількості полеглих. Де перед тим, як гнати їх на мінні поля, їм давали по сто грамів спирту і дізнавалися вони про ці поля лише тоді, коли сотні людей на них підривалися. Коли в спину пораненим стріляли "заградотряди" НКВД, які не випускали нікого з поля бою. Тому був вибір: або бути вбитим, або бути вбитим.
Там, де сотні тисяч кісток, сьогодні найзеленіша в світі трава. Де попіл мільйонів людських душ, сьогодні цвітуть яблуні і розквітають каштани. Це найродючіша земля, бо омита кров'ю, слізьми і життями. І ми ходимо по цій землі, бо завдячуємо їм. Але не тільки радянським солдатам, але всім, чиї кістки лежать в українській землі.
І не треба вдягати колорадські стрічки, щоб показувати, що "Пабєда - ето наше всьо". Єдине, чим ми можемо зарадити, це взяти приклад тих поколінь і мужньо відстоювати те, що маємо, бо ми, як і вони, не маємо вибору. Ми на своїй землі і на ній чи в ній маємо залишитись. І якщо ми всі поляжемо в нерівній боротьбі, то залишимо духовний корм майбутнім поколінням і непогашене багаття боротьби.
В історії немає когось воїстину правильного чи ні. Історія нам дає сухі факти і матеріали до роздумів. Тому, вона дає можливість подавати її різнобічно. Хтось маніпулює фактами, а хтось старається подавати їх послідовно і логічно. Ця історія сповнена фальші, смертей і брехні. Вона не вміє прощати і не дає прощення. Ми маємо робити з цього правильні висновки і не ділити солдатів на радянських і українських. Ми не маємо права ділити смерті та жертви на неправильні та правильні, бо не маємо такого уповноваження.
Закликаю 8 та 9 травня приділити певний час не сперичанням, не штовханинам і конфліктам на провокативній основі, а помолитися про спасіння душ загиблих. Раджу передивитися такі фільми, як "Штрафбат", "Врятувати рядового Райана" та іншу воєнну класику, аби сповна зрозуміти або хоча б спробувати осягнути всі масштаби тої жертви, яку було складено на вівтар Свободи.
Ми маємо щастя, що живемо вільними людьми у вільній державі та все ж ми підневільні власних потреб. Їхні ж душі вільні. Як я їм заздрю...
