Так само, вартує задати собі питання, а чи є сила російського духу в кожному росіянинові, а отже і прагнення до свободи? Залякані роками радянської влади, а тепер імперським режимом Путіна, вони не відчули насправді жодної незалежності, оскільки перебували в певному інформаційному інкубаторі, що і надалі тримав всіх громадян Росії у полоні думок про великоросійську імперію. Себто, завоюємо весь світ і буде добро і щастя на Землі, бо добра у всьому світі на нас вистачить. Підкреслюю, добра всього світу, а не добра, зробленого самими для себе росіянами. Для цього вони асимілювали народи Азії, для цього їм українці та інші "гастарбайтери", які і будуть забезпечувати їм світле майбутнє.
Але ж ідея, навіть найбільш продумана або найбільш безглузда - це лише ідея. Як відомо, без підкріплення ідеї діями, реальних змін не відбудеться. Таке враження, що російський народ в більшості своїй не живе в реальності, в якій живемо ми, стараючись дихати одним повітрям з цивілізованим світом. Їм достатньо свого, штучного, шо Царь-Батюшка їм дасть ним подихати ібо решта для нього самого. Як би ми не казали, що російський народ волелюбний, працелюбний і т.д., а справжнього прагнення до волі в нього не було ніколи, оскільки він в принципі і вважався вільним, але ніколи не хотів співіснувати з іншими, тому і завойовували все нові і нові землі, за рахунок яких вони існували та існують дотепер. В них немає бажання мирно і дружньо жити зі всіма народами і людьми, старанно вибиваючи кусень вугілля з шахти, чи випікаючи буханець хліба. Часто ветерани Великої вітчизняної згадують те, як їм в Німеччині жилось харашо, оскільки вони вагонами вивозили фашистське добро, яке німці заробили і створили своєю кровною працею, але ж росіяни були "побідітєлі", а переможців не судять. Тактика і логіка від того часу абсолютно беззмінні.
Вони живуть від подачки до подачки, чекаючи моменту, коли якась розвалена держава впаде на коліна і на її місце вони прийдуть, як власники, але шоб їм то добро не тільки віддали, а ще вважали їх месіями і визволителями. Жорстока і відверта цинічність і більше нічого. Такий образ булої мародерської світової "слави" вже більше 20 років поспіль змушує їх жити в гімні і не хотіти не лише нічого кращого, але навіть просто іншого.
На прикладі Майдану і маючи приклад повалення Януковича ми бачимо, що звалити "сильну руку" правителя - це цілком реально і наскільки він може бути висміяний і нікчемним, якщо народ цього захоче. Оскільки росіяни були завжди титульною нацією і Російської імперії, і СРСР, їм не хотілося більше нічого, крім кусня хліба, "вєри, Царя і Отєчєства". В тій трійці немає слова "свобода" чи "воля". Вєра, Царь, Отєчєство. Не знаю, хто сформулював ці постулати, але вони, як ніщо окреслюють реальне бачення росіян своєї самобутності.
Аналізуючи історію Російської імперії можемо сказати, що реальних повстань проти царської влади не було жодних: декабристів було не так вже і багато, на Сенатській площі - теж, повстання Омеляна Пугачова хіба заслуговує галочки в повстанському списку в російській історії, але і це теж викликає сумнів. А скільки селянських, козацьких і просто людських повстань ми маємо за час нашої історії? Бо нам хотілося щось змінити, а їм навіть цього не хотілося. Єдина наша проблема, що ми не вміли щось змінити, але дуже сильно хотіли, а росіяни не мали і не мають навіть того.
Сьогодні в Росії починаються реально демократичні процеси, коли має місце значна зміна свідомості, але на відміну від 45 мільйонів українців, де більш-менш ми знаємо, хто в нас під боком живе, в Росії їх 180 мільйонів, які однак вважають себе громадянами Російської Федерації, тобто не Росії, а держав-суб'єктів Федерації. "Русскіми" там не може вочевидь себе назвати ніхто, навіть в Петербузі, через значне змішування крові народами азіатсько-тюркської групи.
Тому про жодну масову зміну свідомості, революцію гідності чи ще щось ми наразі не можемо говорити, як і сподіватися, що російський народ скине Путіна хоча б тому, що вони цього не хочуть. Просто лінь поборотися за власну свободу. В нас за волю померла Небесна сотня, а там помирають тисячі, тільки про це знають всі, але, щоправда по телевізору не показують. В нас вмирали від куль, а там вмирають від наркоманії, від алкоголізму, від насилля і просто від убивств. Але смерть вона завжди однакова, як і життя. Вони бачать наявні приклади посягання на їхні права і свободи, то чому вони не виступають проти?
Їхні "марші за мир" ми вітаємо і ми не проти, але де зідрана бруківка на Красній площі і розібраний Мавзолей? Де підірвана стіна Кремля? Де сутички з міліцією? Чому вони дозволяють просто так себе пакувати в автозаки? Вони вибачаються перед нами, не тому, що не можуть нас підтримати, а тому що не мають впевненості і бажання. Душа козака - це вільний степ і кінь - це його воля. Хіба ми десь зустрічаємо такі настрої в російському суспільстві? Ні. І не зустрінемо. Хоча б тому, що треба їм почати думати, а тому не треба бути математиком, щоб зрозуміти, що навчити думати 30 чи 45 мільйонів легше ніж 180. Тому ніхто крім нас нам не допоможе. І крапка.
