Події останнього тижня вперто нас не відвертають від екранів телевізорів, ми всі дивимося новини з Криму, Донецька, Харкова, Дніпропетровська і т.д. І ніхто вперто не може дати собі відповідь не тільки на питання: "Що робиться?", а і на питання: "Що робити?". 23 роки розграбунку Збройних сил нагнули всю країну раком, бо лише для 140 тисяч, що стоять перед мільйонною армією ще щось означає слово присяга, але на присязі далеко не заїдеш. Щось треба їсти, треба пальне для машин, треба патрони для автоматів. А де їх взяти, якщо нема де? Хоча весь народ сидить і чекає, що їх будуть захищати, бо він вперто не вірить своїм очам і ще довго не повірить, поки біда не зайде до кожної хати, а вже тоді буде дуже пізно.
Я от подивився відео з Генадієм Балашовим, котрий їздив в Крим і якого там побили і замислився над його словами. Раджу всім переглянути це відео, бо прозріваєш після деяких його думок:
Так, Майдан був для нас всіх очищенням свідомості, але почуття, що з кінцем Майдану (себто часом кровопролиття) ми повернулися до мирного життя, то дуже помиляємося. Ми тільки зачепили цю скалку у всенародному пальці, що гноїлася, а тепер її прорвало. Це як відрубати голову Змію-Гориничу і побачити, що там ше дві такі ж. Ми не можемо собі повірити, що на порозі нашої хати, нашої країни ми завтра можемо побачити чобіт не свого солдата, який буде диктувати нам що йому поїсти на вечір, де йому поспати і чим скористатися. Він цілком могтиме скористатися вашою сестрою, застрелити вашого брата, що кинеться на нього за це ібо він визволитель "русского міра". Він з ім'ям Бога буде вбивати собі подібних і грабувати майно, бо він прийшов "защіщять русскіх ібо православних же".
ЛЮДИ! Ми вже перебуваємо у війні і мусимо це констатувати. З самого початку конфлікту і з початку нагнітання цієї ситуації, в мене виникла думка, а чому не оголосити загальну мобілізацію, не почати рити окопи та фортифікаційні оборонні споруди у випадку експансії? Ми зараз живемо, як Франція у 1940-му році, коли всі пили собі каву у кафе і ходили в дорогих костюмах попід руку, поки не побачили німецьких загарбників, перед якими треба було вже знімати капелюха. Хтось каже: "Ми хочемо миру!". Окей, але це не значить, що миру хоче той, хто йде з війною. Францію в тому році "заради миру" здав маршал Петен, який керував "вішистським" та профашистським урядом. І всі казали: "Це мир, хоч і ганебний".
Щоб говорити про мир, треба спробувати хоч раз цю землю захистити. Треба подумати, чим керувалися ті герої, що полягли за волю України на полі битви. І вони прийняли ті обставини, які були, їх ніхто не попереджував завчасно про війну, "щоб приготувались". Вони сприйняли це і змогли дати адекватну відповідь. Якщо ми цього не зробимо, то будемо унікальним прикладом в історії, коли здамо країну чи її частину без єдиного пострілу.
Ще інші кажуть: "Та чого ж ти такий мудрий, бери автомат і біжи захищай Крим!". А я відповідаю, що візьму і піду, але я не Рембо і один погоди не зроблю. Один у полі не воїн, але разом ми сила. Хоча, я б сам подивився на ту людину, яка це казала, як вона в разі потреби піде боронити свою землю. Як би це не пафосно звучало, але я не боюсь загинути за свою землю, бо колесо історії треба змазувати кров'ю, щоб воно крутилося. Зараз маємо такий шанс, бо ворожий ніж, що заходить в країну, як в масло, ржавіє від крові. Зараз жертв може бути менше, а далі більше. Просто теперішнє покоління не знає, що таке масові розстріли і про безчиння НКВС читало з книжок. Я такий же, але я не хочу, щоб це повторювалося в ХХІ столітті, тому нехай ліпше загину я, зупиняючи це, аніж загинуть всі, хто непокориться, але нічого вже не зможе зробити.
Наш вибір має бути один - ВСІ ДО ЗБРОЇ! Треба збирати Майдан і 1) вимагати від влади оголосити загальну мобілізацію населення призовного віку для вивчення військовій справі, щоб не гаяти часу і не було потім "неприємних несподіванок"; 2) перекрити газову трубу з Росії. Останній крок закупорить фінансові надходження Росії з Європи і тоді вона буде змушена швидким темпом розпочати війну на чужій території і з таким же поспіхом її і програє.
Гітлер казав, що: "Нафта - це кров війни". Ця аксіома збереглася і тепер, просто наша свідомість ще не до кінця усвідомлює того, що робиться. ЗМІ формують нашу свідомість, але не треба забувати, що крім констатації фактів, ми маємо робити і власні висновки з того, що робиться. Ми люди не дурні, бо якби дурними були, то нас би давно винищили. Я закликаю всіх одуматися і знаходити самим відповідь на питання: "А що далі?".
В мене зараз питання до вас, шановні читачі: "А що далі?". Хіба кожен зараз зможе дати собі відповідь на це питання? Захоплюють вже військові частини, вивозять зброю, чужі війська їздять по українській території, блолкуються наші кораблі, морські піхотинці загинуть боронячи край, який "забив на них великий болт". Нам цього мало?
Закінчу словами Вінстона Черчілля: "Британія обирала між війною і ганьбою і обрала ганьбу. Таким чином отримала і ганьбу, і війну".
