Ці слова перед читанням Євангелії зараз є вкрай актуальними. Але крім цих актуальних слів, хочеться додати: "Будьмо мудрими!", а зараз це не дуже і виходить. Суспільство кінцево увігнано в ступор майже воєнною ситуацією в Криму. Хтось вважає її майже воєнною, хтось вже воєнною, але однієї думки в суспільстві не побутує. Як не існує однієї консенсусної думки в жодному актуальному питанні. Українська ситуація нагадує каламутну воду, де відкривши очі неможливо нічого побачити і не знаєш, чи просто в тебе зір поганий, чи там дійсно нічого немає.
Росія стягує до кордонів України, бряцаючи прикладами автоматів і системами залпового вогню псуючи нерви українським громадянам. В той же час, масштабного передислокування військ не спостерігається. Звичайно, в них відпрацьований варіант мобілізації в 220 тисяч війська, чого ми не зможемо зробити з власними Збройними Силами, оскільки остання доповідь міністра оборони Тенюха нетвішна - лише 6 тисяч боєготовного війська. Хоча, як, не приведи Господи, буде війна, то всі встанемо на захист держави - від старого до малого. Зокрема, цей час, який, можливо, залишається до вторгення російських військ в Україну ЗМІ та інші громадсько активні люди мають на меті не згаяти і виникають питання про те, чому не проводиться повна мобілізація населення, навчання елементарним азам військової справи, піднімаються важливі питання в оборонній сфері, типу "як ми так допустили, щоб армія скотилася "до ручки".
З іншого боку, є частина населення, яка каже про те, що армія, яка зараз плачеться, що про неї ніхто не турбується не сказала свого вирішального слова в часі кривавого побоїща на Майдані і не виступила на захист інтересів пересічних громадян, які вийшли проти автоматів. Позиція воїстину правильна, але ніхто або серйозно не задумувався, що за Януковичем стоїть Росія, або не думав, що він втікатиме, бо саме його втеча сприяла тому, що цей чиряк прорвав гноєм і Росія показала своє істинне обличчя. В цій справі немає винних і невинних. Винні ми всі і в певній якійсь справі, тому і з цього болота маємо виходити разом.
Справа тепер полягає в тому, з якого кінця болота виходити?! Бо по суті, ніхто зараз не може чітко сказати, який сценарій розвиватиметься далі. Зараз слово за Путіним, який по суті перебуває на роздоріжжі: якщо він буде наступати, то зіткнеться з розв'язанням Третьої світової на наших теренах, бо йому треба буде йти до переможного кінця, якого ми йому не подаруємо; якщо він відступатиме, то це свідчитиме про завершення його політичної кар'єри і розчарування вірного ленінського електорату в ньому, як правонаступнику Сталіна і сильному політикові.
В Росії ж зараз побутують настрої якраз передвоєнні, коли більшість схвалює дії влади і готові відправляти на війну своїх дітей, хоч по суті не розуміють навіщо. Інформаційна війна там ведеться довго і успішно, як і в Криму, тому вочевидь в Путіна повний карт-бланж. Інша справа, що він вибрав невдалий час в суспільних настроях українського населення, яке мало б зустрічати "визволителів" з хлібом-сіллю. З іншого боку, йому вигідно, оскільки економіка і безпека України ослаблена, що робить паритетними ці дві обставини.
Щодо української влади, то її прорахунки в сфері інформаційної та оборонної безпеки компенсуються дипломатичною складовою, де ми, вочевидь, лідируємо. Всі наші сили спрямувались якраз на дипломатію, хоча ми інших варіантів і не розглядаємо, оскільки збройній армаді Росії ми не маємо, що протиставити. Одвічний принцип "закидувати шапками" тут цілком можливий, оскільки радянського брухту в них багато і більше на ходу, ніж в нас, це треба признати.
Тепер же, наше Міністерство оборони, яке було законсервоване від воєнних дій потихоньку розминає кості, але потребує значних фінансових вливань. Саме форсована мілітаризація економіки потрібна зараз Україні на випадок збройної агресії, оскільки переведення підприємств, багато яких є в Східній Україні потребує деякого часу, щоб адаптуватися під військові цілі.
Але поки всі в ступорі тут, на Західній Україні триває мирне життя, з'являється перша весняна зелень, хоча за 800 км від Львова, в Криму по тій зелені розсікають російські БТРи і ніхто не знає, яким буде завтрашній ранок. Всі відчувають, що щось може бути, але ніхто не хоче про це думати. Хтось задумується про кохання, хтось про буденні справи, хтось молиться, а хтось вочевидь думає про війну. А через 2 дні Крим все-таки може відійти до Росії і що робити тоді, ніхто не знає. Введе Росія війська чи залишить все, як є? Вступлять російські війська в бій з українськими частинами в Криму, бо наші здаватися не збираються? Відповідь на це знає тільки Путін (як це не дивно) і сам Господь Бог.
Нам залишається тільки чекати, як повернуться події і готуватися до всього. Найперше морально.
