Давно я нічого не дописував до блогу, бо, вочевидь, часу мені бракувало, хоч не люблю, коли хтось каже, що не має часу. Він є, просто не кожен має бажання його знайти для якоїсь справи. Сиджу я зараз на балконі Львівської філармонії і стукаю ці рядки під звуки млосних джазових фортеп'янних мелодій в супроводі спонукальних ритмів джембе і всередині щось заворушилося, а може серце нарешті забилося по-справжньому))В той час, коли я це пишу, львівський художник Влодко Кауфман керує процесом встановлення інсталяції з картону, на якому зображено прапор ЄС. Якийсь ударник грає на вібрафоні, а фортепіано все не замовкає і грає наперекір всім думкам та діям, які відбуваються на сцені. Це означає те, що через 2 години розпочнеться фестиваль джазової музики "Jazz Bez" в підтримку Євромайдану в Україні. Все це наштовхує на думки, що попри всі мирські негоди в суспільстві, нестабільність в політиці, яку я ненавиджу, завжди має бути місце духовному. Сьогодні, весь Фейсбук обійшло зображення, де перед кордонами "Беркуту" стоїть фортепіано і грає, вочевидь, якісну музику. Не слова, а саме музика спонукає міліцію задуматися, а навіщо вони там стоять?!
Музика нас заспокоює в найважчі моменти нашого життя. З нею ми тішимося, коли відзначаємо, що хтось народився і з музикою ми проводжаємо на той світ. В циганів є хороший звичай, що, коли хтось помирає, то не потрібно сумувати, а треба влаштовувати радісну гулянку з танцями і музикою, щоб вселяти в інших оптимізм в завтрашній день. Смерть - це питання філософське, але все ж - це природній процес, тому і життя і смерть треба зустріти гідно - з музикою.
Можна сказати про те, а що особливого в тій музиці? Людину, якій музика не приносить задоволення, мені попросту шкода. Особисто я задоволення отримую від будь-якої музики, але джаз - це щось особливе. Основою джазу є імпровізація, а сама імпровізація - це своєрідний потік свідомості і творчої думки, тому вона є неможливою без вмісту душі музиканта. Не буває музиканта без душі. Тому і джазу не буває неякісного. Взагалі джаз або блюз в мене асоціюються з абсолютним задоволенням. Це, як чистий алкоголь в пиві чи чиста радість в сміхові. Ці, досить філософські роздуми, налаштовуються на думку, а чи маємо ми в житті хоч краплю абсолютного задоволення? Чи багато задоволення в нашому сміхові з чиїхось жартів? Чи багато ми маємо істинного задоволення з книги, яку ми читаємо? Тут відкривається інша проблема - щирості, бо не все, що ми кажемо, що нам подобається, подобається насправді.
В цьому немає чистого егоїзму, лише його домішок, бо жити на світі та не жити в своє задоволення деколи - це теж гріх. Саме в ті хвилини, коли ми живемо для себе - ми щасливі, ми впевнені в собі, ми щирі і натхненні.
Коли я дивлюся на задоволене обличчя музиканта в процесі гри джазу, в мене складаєтсья враження, що вони - найщасливіші люди, бо вони кайфують. І в більшості, це для них не робота, а хобі. Тож, ким би вони не працювали: сторожами, двірниками, лісниками чи електриками, ввечері вони зберуться. Потай від дружин і дітей. Дістануть свої інструменти і розпочнеться блаженство. Саме в такі миті я радий, коли опиняюся поряд з задоволеними людьми, бо сам таким стаю.
Джаз = кайф = лайф :-)
