Численні кулуарні думки наших мирян про те, що немає сильної людини, яка б могла очолити весь політичний процес і поступ народу, знайшли підтримку і в мене. Дійсно, ми бачимо приклад неефективного керівництва опозицією, себто колегіальне, але не потрібно забувати наші ментальні особливості в частині того випадку, коли ми дориваємося до влади та великого грошового корита. На жаль, тріумвірат - це набута властивість давньоримських часів, що важко сприймається в часи теперішні. Хоча, n-умвірат, який був в СРСР після смерті Сталіна, коли фактично керувало Політбюро, дає надію на те, що не все ще втрачено, і опозиційному керівництву не треба нехтувати тут досвідом Політбюро ЦК :-)
Деякі люди, яким я вдячний за таке запитання, спитали, а яким я бачу розвиток подій і як зробити так, щоб було добре?! Я не є політолог, але стараюся трохи об'єктивно оцінювати наші українські можливості та недоліки. Тож, давайте проаналізуємо, хто реально міг би посісти місце Президента у випадку, якщо б раптом його розбив параліч чи рояль. Поки що я бачу дві реальні, європейські кандидатури. Це Андрій Садовий та Петро Порошенко. Вони обидва залишаються в тіні української політики, хоча те, що Андрій Іванович робить у Львові не може не тішити, оскільки з роками правління Василя Куйбіди чи Любомира Буняка, роки його керівництва Львовом порівнювати не можна взагалі. Львів став європейським, бо він його таким зробив і все рівно скільки він на тому заробив грошей. Щодо Петра Олексійовича, то він є політиком теперішньої генерації, має більше досвіду та теж є бізнесменом з доволі хорошою нішою в українському бізнесі. Але давайте не забувати, що коли бізнесмен приходить до влади, то він про свій бізнес не забуває заради державних справ, а маючи нові важелі впливу буде старатися зробити його монопольним.
В нашій владі, яка 22 роки працювала над удосконаленням внутрішньої олігархічно-керівної структури, зміна однієї люди не змінить всієї системи. Такі ж "старігани", як Єфим Зв'ягільський чи інші будуть "зжирати" молодих і перспективних політиків, які будуть приходити у владу з добрими намірами, і натомість отримувати хороші відкати, якщо будуть "добре слухати папу".
Об'єктивно кажучи, Україні зараз не потрібен змінений керівник, потрібна зміна системи, потрібна ціла команда, але незаангажована, яка вочевидь чесно би отримувала за ці зміни кошти і контролювалася з боку певної організації, типу Європейського Союзу. Ефективний шлях, який я бачу, це прохання до Європейського Союзу про уділення команди ефективних управлінців (не важливо якої національності: німці, французи і т.д.), яким би платили з каси ЄС, а натомість вони чесно би виконували свою роботу і тим самим показали, що можна бути біля грошового корита і не красти. Таким чином, народ бачив би куди йому треба йти і жодних питань би не виникало. Цій команді вартувало би дати всі важелі впливу: можливість садити за ґрати будь-кого з чиновників, можливість розстрілу будь-кого з крадіїв казни тощо. Можливе також введення тимчасової диктатури з подальшим плавним переходом до демократії, тому що такі розправи і революційне наведення порядку неможливе в демократичному середовищі.
У всякому разі, в такий перехідний період при владі українці можуть бути лише в органах місцевого самоврядування, тому що вже 22 роки ми бачимо що робиться в профільних міністерствах нашими земляками, які не знають що таке політика і як вона ведеться.
Чому я так вирішив? Тому що, за 22 роки незалежності, українці не довели, що вміють керувати власною незалежністю і не тому, що винні у всьому москалі (тому теж), а тому, що ми їх слухаємо. Ми стільки років скидали шапку перед "баріном", а тепер би хоч постидалися.
Якщо згадати трохи історії і часи німецької окупації України, то в ті часи перше, що створив Вермахт, який зайняв окуповані території, то налагодив управління на місцях і віддав владу під дулом автомата колишнім господарям і почалося нормальне життя. Видно або під дулом в нас ліпше виходить, бо ніхто нічо не краде, та й вартовий "пантрує", то треба значиться працювати. Але бачимо, що час тоді був неспокійний і довести все почате до створення Української держави не вийшло, хоча шанси були.
Тим не менше, зараз маємо реальний шанс щось змінити, поки народ на ногах і гріється біля бочок. Довго він не простоїть, бо і в туалет треба піти, і дітей кормити, і господарку вести. Тому зміни потрібні негайно. Треба попросту оцінити свої можливості: чи самі ми можемо ефективно і докорінно змінити усе? Якщо ні, то давайте попросимо допомоги, але будемо довіряти, нехай і хтось чужий, але не москаль, бо з ними ми вже справу мали. Тут треба бути і мудрими, і гонор свій мати.
Ось майбутня політична ситуація очима засранця, який гріється в теплі, але має час над таким задуматися.
Мир всім!
