Однак тримається і з огляду на не дуже фанатичні бажання жителів Росії щось змінити буде тримати доти, доки буде випускатися фарба, на якій все тримається. Вибачте за надмірну метафоричність, але десь так і є.
Українці потроху ментально, матеріально і морально вилазять з цієї діри, роблячи хоч якісь спроби довести, що народ є цілістю, до нього потрібно дослуховуватися і, що українська нація та народ є цілісними поняттями. Цього ми не можемо сказати і не скажемо про російський народ (точніше населення Росії, де невдовзі Путіна замінить або кавказець, або китаєць — так вже багато їх серед росіян і вони будуть щораз більше витісняти їх).
Проте, населення їхнє велике (близько 145 мільйонів). Не хочу вдаватися в тонкощі демографії та відсоткові співвідношення одних народностей до інших, однак радянська ментальність не вивітриться з 1/6 частини суші ще довго. Найперше треба задати собі питання, чи хочуть вони щось змінити? Не маючи з чим порівнювати, оскільки більшість громадян Росії не бували в країнах Європи; не маючи реального впливу на владні органи через усталену владну вертикаль, однак цілком таку, що можна зруйнувати (хоча вони навіть і не пробували); не хотячи просто брати і змінювати те, що підвладно самим громадянам, росіяни воліють залишатися такими, які вони є.
Їх не влаштовує бідність, однак вони не роблять нічого для глобальних змін та перетворень. Їх не влаштовує ставлення влади до своїх громадян, але вони ніколи не змогли піднятися, щоб заявити про це відкрито і головне — діяти. Це люди сьогоднішнього дня (я не кажу за всіх, але загально та тенденційно можу зробити такий висновок), яких влаштовує такий рівень зарплати, який є, а якщо навіть не влаштовує, то вони не зроблять нічого, аби добитися для себе кращого життя. Бідні, обмежені духом, але не обділені талантом. Це загальносвітовий феномен, якого більше немає ніде в світі. Ми ненавидимо і захоплюємось. Жоден письменник чи мислитель не міг пояснити надзвичайно великої бідності та надзвичайно високої самопожертви. Це, вочевидь, зрозуміло лише Богові.
Однак, дивлячись на цю країну з політичного погляду, то вона являє собою зараз абсолютне зло на Землі, про що я неодноразово заявляв. Жодна країна світу не здатна і не бажає завдавати людству стільки проблем, скільки їх завдає Росія — гідна право- і справонаступниця Радянського Союзу. Зважаючи на історичні перипетії та географічні трансформації, хочеться розчарувати всіх мрійників та ідеалістів думки про те, що Росія розвалиться на дрібні шматочки. Ні, не розвалиться, тому що стадна ментальність народу, за який думає Великий Дядько не дозволить їм побудувати власну країну, власний дім, в якому вони будуть жити так, як їм хочеться. Причин на те багато. Одній частині населення все одно на завтрашній день, інша ж частина — користається цим і ми прекрасно бачимо, що з цього виходить: Путін воює на Сході України, окупував Крим, а народ тішиться, бо їхньої території стало більше, як і загальної байдужності, а отже і байдужих, які просто не хочуть нічого робити.
Якою б не була поганою стара Європа, але сам принцип Європейського Союзу можна сформувати виразом — хто працює, той має. Завжди хочеться, щоб в тебе було краще, як в сусіда і для того ми закочуємо рукава і стаємо до праці. Але байдужим цього не зрозуміти, бо їм байдуже.
Росія як держава і псевдоімперія може розвалитися, але завжди знайдеться якийсь хитрий Великий Дядько, який збере знову це все до купи і використає в своїх інтересах. Вони зберуться, як ртуть в "Термінаторі", але вийде, як у фільмі "Гарячі голови", коли Саддам Хусейн за принципом "Термінатора" злився зі своєю собакою. Малі суб'єкти Федерації не зможуть поодинці вести самостійну політику, розбудовувати економіку та інфраструктуру, скільки б ресурсів вони не мали, тому що всі роки радянської і російської влади весь мозковий ресурс країни забирався в Центр, де з їхніх голів висмоктували ту інформацію, яка потрібна саме Центру. Тому люди там не навчені керувати, не навчені жити і коли вони опиняться перед принципом "бери-керуй-володій-живи", вони просто розгубляться і не знатимуть, що робити з цією свободою, доки знову на шиї не відчують хомут диктатури. Ось такий ось мазохістичний народ.
І нехай вони розпадуться один раз, чи сорок, але ментальність нікуди не дінеться. Рівно ж не дінуться і ті, хто цією ментальністю захоче скористатися, відновлюючи "великі імперії" та маючи багатство талановитого народу брати з нього до останньої нитки, сплітаючи з них собі батистові хустинки для носа.
