Армія "спасіння"

Ні, це не євангелістська організація, що хоче "спасти" наші душі. Це наша рідна українська армія, що береже наш спокій, лупашить терористів на Сході, недосипає, недоїдає, але стоїть стійко, бо не має вибору. Солдат - він солдат у всьому. Він виконує накази незалежно від рівня матеріального забезпечення. Головне, щоб була кров в жилах і куля в стволі.

Читати далі

Беззахисний захист

І це правда. Вчора, коли мені в районі відключили світло і коли я був під впливом випусків новин про те, що цілком можливою є висадка десанту диверсантів в будь-яку точку України (зважаючи на рівень нашої протиповітряної оборони та підготовку російських диверсантів), я зрозумів наскільки ми з вами не захищені. 

Читати далі

Майдан: що далі?

Майдан для всіх українців давно вже став символом боротьби за самоідентифікацію та реальну, а не лише формальну незалежність. Думаю, це речення було лейтмотивом цієї статті. Він всім нам дав впевненість в собі і віру в силу та рішучість народної волі. Але що робити далі? Чи повинен стояти Майдан і з одного боку бути туристичною пам'яткою Києва, а з іншого — живим пам'ятником всіх подій сучасної української історії. 

Читати далі

Лінь - це наша тінь

Всі питають мене: "Тарасе, чому ти такий худий?" (особливо мама). Для себе в середині, я очікую запитання: "Тарасе, що тримає тебе в такій формі?". Відповідь дуже проста і водночас дивна — лінь. Лінь — це хвилинки чи годинки нашої радості, коли ми не хочемо нічого робити просто тому, що не хочемо. Ми не хочемо вставати, чи не хочемо їсти, ми не хочемо працювати, чи не хочемо пилососити. Все це наша мила і люба лінь. 

Заради таких моментів, ми прокидаємося о 12 дня і перевертаємося на лівий бік. Саме заради таких моментів нам все рівно, що робиться в нас на столі — це наш стіл і це наш срач. Заради таких моментів ми хочемо щось зробити, щоб потім полінуватися зробити це ж. Я не кажу, що я прихильник ліні, але кожен з нас хоче просто розслабитися і ловити кайф від того, що не зробив щось архіважливе, або просто сказав "Ні!", втамувавши свій егоїзм. 

Я вважаю, що лінь — це двигун прогресу, бо ти нічого не робиш, потім тебе це схарює і ти починаєш щось робити, але щоб потім повернутися на місце лежання чи сидіння. Ти можеш нічого не робити до години, коли тобі треба виходити, а ти ще не зібраний, не розвішав білизну і взагалі ти не голений. І починається антитерористична операція в тебе в хаті з метою усування недоліків власної гігієни і срачу і думаєш: "От би мене зара в Луганськ, я б там навів порядок")) 

Лінуватися можна в різних місцях: на роботі, під час навчання, на природі чи в транспорті. Одне можна сказати точно: лінь має бути дозована. Це, як наркотик — в кожного своя доза до початку залежності. Але лінуватися треба і в тому половина сенсу всього нашого життя. Після творчого простою наближається творчий вибух. Від нічого не робіння, в руках прокидається сила і піднімаються предмети, яких досі не піднімав. 

Це, напевно, найбільша епідемія людства, яка призвела до безлічі катаклізмів. Через лінь архітекторів і техніків, вибухнув Чорнобиль. Через лінь французів, вони проспали Францію у 1940-му. Через свою лінь (чи лінь урядовців), ми втратили Крим. Не хотілось би тут згадувати політику, але той, хто захоплюється лінню близький більше до прірви, ніж до позитиву. Але ходити на межі — це завжди весело.

Ми лінуємося, значить ми щось робимо, бо лінь протилежна роботі, яку ми відставили на другий план. Те, як ми лінуємося показує наш внутрішній світ більше, ніж те, якими ми є в роботі. Бо в ліні ми почуваємося собою, невимушено і відкрито. Тільки нікому цього не показуємо, бо навіщо? Лінь же ж. 

Тому лінуватися корисно, щоб трохи витратити часу на себе: подивитися вгору, чого ми майже не робимо, і побачити прекрасну львівську архітектуру; вдягнути сандалі під час дощу чи не брати парасолю, щоб помокнути під дощем і "освіжити" свої думки. Наша лінь - це початок, хоч і не близький, наших великих починань, бо колись та й ми почнемо і саме ми визначаємо коли її перервати. 

Читати далі

З вершин до низин

Чомусь пости про політику даються легше, ніж пости про життя. Може тому, що прожив небагато, а може тому, що в більшості життєвих питань відповідей більше, ніж одна, а подекуди відповідей і немає.

Читати далі

Чотири танкісти і...Ярош

Постать Дмитра Яроша викликає сумніви в багатьох і в мене зокрема. Якийсь чувак, який зібрав, кажуть, праворадикальні організації, крутився перед камерами у військовому светрі і нагадував Аслана Масхадова чи Шаміля Басаєва, хоч і близько з ними не стояв. На мою думку, Ярош - це дуже гарно спланований чийсь бізнес-проект. 

Читати далі

Попе-попереду Порошенко...

Маємо тепер собі лідера, якого дійсно заслужили. Ми його обрали і вже не буде багатозначних тверджень про те, що "я його не обирав", чи "це донецькі його привели до влади". Тепер вже не відкрутимося.

Читати далі