Довелося, сидячи не роботі, прочитати газету "Капітал". Якось не мав ніколи великого бажання читати газети економічного спрямування, бо трохи далекий від того, однак деякі речі аналізувати доводиться, роблячи певні геополітичні висновки.
І натрапив в одному номері на статтю, ніби Європа в теперішні часи не бачить для себе шляхів розвитку. Ніби громадяни ЄС вважають, що Європейський Союз як економічна та політична інституція вже досягла свого "апогею".
І натрапив в одному номері на статтю, ніби Європа в теперішні часи не бачить для себе шляхів розвитку. Ніби громадяни ЄС вважають, що Європейський Союз як економічна та політична інституція вже досягла свого "апогею".
І так то мене вкурвило, що всередині не міг знайти потрібних слів, аби описати всі емоції (хотілося лаятися, як Майкл Щур). Вони не знають, що на східному кордоні є така держава Україна, над якою ще треба буде добряче попрацювати аби адаптувати її до загальноєвропейських принципів. Хочеться сказати європарламентарям: "Ви нас прийміть, а ми придумаємо, що вам робити далі". Дійсно, креативу і хитрості українцям вистачало завжди. Ба більше, Європа збагатиться інтелектуальним потенціалом і вже не потрібно буде виїжджати за кордон, оскільки в нас вже і буде та "заграніца", куди всі так рвалися останні 100 років.
Над нашою державою висне непочатий край роботи, бо стара Європа, яка вже вимучена війнами, економічними та фінансовими кризами може дійсно не витримати такого серцевого удару, як Україна. Але все-таки, може вартує зробити коронарне шонтування і серце заб'ється по-новому?! Може вартує дати шанс тому, хто всі свої шанси до того вже витратив? Однак думаю, що вони дійсно бояться того, що на адаптування пострадянської фізично, але європейської ментально України підуть довгі десятиліття. Але важливо бути по-європейськи ментальним, аби потім набути фізичних рис, адже людина спочатку думає, а потім робить, що є наслідком певних мозкових імпульсів.
Європейський Союз в такому вигляді, як він зараз є не хоче конфронтаційної з Росією України. Він хоче миру. Європейцю не потрібен зайвий геморой: він хоче сидіти на терасі паризького ресторану і попивати "Шато Латур", заїдаючи круасаном; німець хоче попивати своє пиво, яке вже може варять і не німці. Їх можна зрозуміти, бо для слабохарактерного і мало фізично розвиненого європейця війна — це неприроднє середовище, як наприклад для кочових московських племен. Їм потрібна стабільність, робота і відпочинок, гідні умови життя, а не війни.
Україна давно була б фізично в Європі, якби:
- Не межувала з Росією і не була б тією буферною зоною між двома цивілізаціями: загальносвітовою і російською;
- Якби Європа не перешкоджала міграції українців на Захід, а навпаки створювала умови праці та гідного життя. Українські працівники були б зараз там, де знаходяться араби, тобто всюди.
Тому, шлях в Європу очевидний і він став ще ближчим, ніж був в найкращі часи нашої євроінтеграції. Але тепер постає питання, чи зможемо ми змінитися ментально. Тут я вже не такий оптимістичний. Хіба Європа зміниться для нас, щоб зрозуміти. І тоді наш шлях стане їхнім. Тільки візьміть нас, а ми вам покажемо і придумаємо таке, що з розуму зійдете. Апогей ще не досягнуто, рубікон не перейдено.
